РОЗДІЛ 14

Він знову постукав по вікну та подивився на маленьку настільну лампу, що стояла на підвіконні та вабила його погляд. Досить огидна, звичайна маленька лампа, і єдиним, що завжди привертало до неї його увагу, було те, що саме ця лампа вбила електричним струмом його батька, і саме тут він тоді сидів.

Коли йшлося про техніку, старий був такий дурний. Майкл уявляв собі, як батько дуже зосереджено дивився крізь окуляри з лінзами-півмісяцями та посмоктував свій вус, намагаючись розв'язати загадкові складності штепсельної вилки. Здається, він устромив її в розетку не пригвинтивши кришку, а потім спробував, не виймаючи її, замінити в ній запобіжник. Так він отримав електричний удар, який зупинив його й без того хворе серце.

«Така проста, проста помилка, — думав Майкл, — якої будь-хто міг припуститися, будь-хто, але наслідки просто катастрофічні».

Просто катастрофічні. Смерть його батька, його власна втрата, сходження до слави того гидкого Росса й катастрофічний успіх журналу та… Тук-тук-тук. Він подивився на вікно, на своє віддзеркалення та на темні тіні кущів за ним. Він знову подивився на лампу. Це був той самий предмет, те саме місце, і помилка була така проста. Легко припуститися, легко запобігти.

Єдиним, що відділяло його від тієї простої миті, був невидимий бар'єр з кількох минулих місяців.

Раптом його охопив дивний спокій, неначе всередині нього щось несподівано вирішилося. Тук-тук-тук. «Фетом» належав йому. Він не мав бути прибутковим, він був його життям.

Його життя забрали в нього, на це треба відповісти. Тук-тук-тук-дзень. Несподівано для себе він розбив скло та досить сильно порізався.