РОЗДІЛ 20

З несподіваним тріском жалюзі піднялися вгору, і Річард кліпнув.

— Дивовижний у тебе був вечір, — сказав Дірк Джентлі. — Втім, його найцікавіші аспекти твою цікавість, схоже, анітрохи не зачепили.

Він знову сів, відкинувся на спину та притиснув один до одного кінчики пальців.

— Будь ласка, — сказав він, — не розчаровуй мене питанням «Де я?» Достатньо просто подивитися.

Річард спантеличено повільно подивився навколо; у нього було таке відчуття, ніби він несподівано повернувся з довгої подорожі на іншу планету, де були самі лише нескінченні мир, світло та музика. Він почувався таким розслабленим, що не хотів напружуватися навіть заради дихання.

Дерев'яний ролик на кінці мотузки, що керувала жалюзі, стукнув двічі по вікну, але окрім цього все було тихо. Метроном не рухався. Річард подивився на свій годинник. Була перша година.

— Ти був під гіпнозом трохи менше години, — сказав Дірк, — за цей час я дізнався про багато цікавих фактів і був спантеличений деякими іншими, які хотів би зараз обговорити з тобою. Трохи свіжого повітря, напевно, допоможе тобі оговтатися, тож я пропоную прогулятися вздовж каналу. Там тебе ніхто не шукатиме. Джаніс!

Мовчання.

Багато речей були для Річарда досі незрозумілими, і він нахмурився. Секунду по тому повернулася його пам'ять — наче слон увійшов у двері — і Річард від несподіванки різко сів струнко.

— Джаніс! — знову крикнув Дірк. — Пані Пірс! Клята дівка.

Він вихопив з кошика для сміття слухавки та поклав їх на місця. Потім узяв старий потертий портфель, що стояв біля столу, підняв з підлоги свій капелюх і встав, по-дурному нагвинтивши капелюх на голову.

— Ходімо, — сказав він, швидко виходячи крізь двері туди, де втупивши погляд на олівець сиділа пані Джаніс Пірс. — Геть звідси. Залишмо цю гнійну пекельну яму. Нумо думати немислиме та здійснювати нездійсниме. Готуймося зчепитися з несказаним, і ще побачимо, що ми йому скажемо. А ви, Джаніс…

— Замовкніть!

Дірк знизав плечима, потім взяв з її столу книгу, яку вона нещодавно понівечила, коли засовувала шухляду. Погортавши сторінки, він нахмурився та знову поклав книгу на стіл. Джаніс продовжила робити те, що вона, вочевидь, робила перед цим — писати олівцем довгу записку.

Річард дивився на все це мовчки, досі почуваючись не повністю в цьому світі. Він похитав головою.

Дірк сказав йому:

— Наразі події можуть здаватися тобі незрозумілою плутаниною. Тим не менш ми маємо кілька цікавих ниточок, за які можна потягнути. Бо з усього, що ти мені розповів про минулі події, лише дві речі фізично неможливі.

Річард нарешті заговорив.

— Неможливі? — запитав він, нахмурившись.