Розділ 7 Лялькова вистава

— А ваш батько, — сказав я. — Чого він насправді хоче?

— Того самого, чого хоче будь-який батько, — відповів Окслі. — Поваги своїх дітей.

Я мало не бовкнув, що не всі батьки варті поваги, але зумів стулити пельку, та й узагалі… Не всі мали такого батька, як мій.

— Було б непогано, якби всі трохи охолонули, — сказав я. — Розслабтеся, поки ми з інспектором шукатимемо якогось вирішення.

Окслі подивився на мене поверх своєї чашки.

— Зараз весна, — сказав він. — Вище Ричмонду є багато цікавого.

— Вівці ягняться, — сказав я. — Тощо.

— А ви не такий, як я очікував, — сказав Окслі.

— А що ви очікували?

— Я вважав, що Найтінґейл обере когось більш схожого на себе, — сказав Окслі. — Може, більш аристократичного?

— Відвертого, — сказала Айсіс, випереджаючи чоловіка. — Майстерного.

— У той час як ви, — сказав Окслі, — хитрун.

— Більш схожий на тих чародіїв, яких ми знали раніше, — сказала Айсіс.

— Це добре? — спитав я.

Окслі та Айсіс розсміялися.

— Не знаю, — сказав Окслі. — Але дізнатися про це буде цікаво.

Залишити ярмарок було напрочуд важко. Ноги здавалися важкими, неначе я брів у воді. І лише коли ми дійшли до «Ягуара» й звуки ярмарку почали слабшати, я відчув, що втік.

— Що це таке? — спитав я Найтінґейла, коли ми сідали в машину.

— Seducere, — відповів він. — Непереборний потяг або спокуса. Як пише Бартолом'ю, багато надприродних істот користуються цими чарами як засобом самозахисту.

— А коли я навчуся це робити? — спитав я.