— Не занадто, — сказав я. — У неї виробнича практика.
— Можна мені ще раз на ваше посвідчення подивитися? — спитала жінка.
Я зітхнув і показав документ. Беверлі хихотіла.
— Якщо хочете, я можу дати вам номер свого начальника, — сказав я. Зазвичай це спрацьовує, бо лінь представників громадськості сильніша за їхню недовіру.
— Ви прийшли через те, що трапилося в лікарні? — спитала жінка.
— Так, — полегшено відповів я. — Саме тому.
— Але Еріка немає вдома, — сказала вона. — Ви розминулися з ним. Він п'ятнадцять хвилин тому пішов.
«Авжеж, — подумав я, — і тепер він майже напевне менше, ніж у п'ятистах метрах від того місця, звідки ми з Беверлі приїхали».
— Ви знаєте, куди він пішов?
— А чому ви про це питаєте?
— Ми вважаємо, що вийшли на слід того чоловіка, що вдарив його, — сказав я. — Нам треба, щоб доктор Фремлайн підтвердив деякі деталі. Якщо ми зробимо це швидко, буде шанс заарештувати винного ще сьогодні.
Це справило на неї враження, і ми отримали не тільки назву гастропаба, до якого пішов доктор Фремлайн, а ще й номер його мобільного. Коли я йшов назад до машини, Беверлі бігла підтюпцем, щоб не відставати.
— Чому ти так поспішаєш? — спитала вона, коли ми сідали в машину.
— Я знаю цей паб, — сказав я. — Він на розі Ніл-Стріт і Шелтон-Стріт, — я поїхав раніше, ніж Беверлі встигла пристебнутися. — Напроти того місця є пішохідний майданчик біля магазина «Urban Outfitters».
— «Urban Outfitters»? — перепитала Беверлі. — То ось звідки в тебе сорочка «Dr Denim».
— Ні, мені її мама купила, — сказав я.
— Ти вважаєш, що це не так соромно?
Я втопив педаль, наскільки це взагалі можливо у випадку десятилітнього «Форд-Ескорт», і промчав кілька світлофорів на червоне світло. Позаду почувся незадоволений крик.
— У тому місці часто тусуються велокур'єри, — сказав я. — Там багато пабів і кав'ярень, а ще звідти близько до більшості їхніх клієнтів.
По вітровому склу почав ляпати дощ, і я був змушений сповільнитися — дорога ставала ковзкою. Скільки часу треба докторові Фремлайну, щоб доїхати до Ковент-Ґарден громадським транспортом? Не менше, ніж година, але стартував він раніше, а йшлося про Лондон, в якому їздити на метро часто було швидше, ніж на авто.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Річки Лондона» автора Бен Ааронович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6 Каретня“ на сторінці 6. Приємного читання.