Розділ 6 Каретня

— То в тобі анічогісінько від твого батька? — Беверлі сіла на своє місце й відкинула рушник на заднє сидіння. — Твоя мама, мабуть, була розчарована. Вона майже напевно сподівалася, що ти носитимеш великі кучері.

— Могло бути й гірше, — сказав я. — Якби я народився дівчинкою.

Беверлі несвідомо торкнулася власного волосся, яке було випрямлене й розділене проділом, а по боках опускалося на плечі.

— Ти навіть уявити не можеш, наскільки це складно, — сказала вона. — І саме тому тобі мене туди не витягти, — вона кивнула на вулицю, яку заливало дощем.

— Якщо ти вважаєшся богинею…

— Оріша, — сказала Беверлі. — Ми Оріша. Не духи місця, а Оріша.

— Чому ти не можеш вплинути на погоду? — спитав я.

— По-перше, — нарочито повільно сказала вона, — погода — не забавка. А по-друге, це північний Лондон, володіння моїх старших сестер.

Колись я бачив карту річок Лондона сімнадцятого століття.

— Ти маєш на увазі Фліт і Тайберн? — спитав я.

— Якщо ти й далі зватимеш її Тайберн, решту свого життя проведеш бовтаючись у зашморгу, — сказала Беверлі. — Якщо коли-небудь зустрінешся з нею, зви її «леді Тай». Втім, я б на твоєму місці не хотіла б з нею зустрітися. А вона навряд чи хоче зустрітися з тобою.

— То в тебе з ними не дуже гарні стосунки? — спитав я.

— Фліт нормальна, — сказала вона. — Але занадто цікава. А Тай просто пихата. Вона живе в Мейфейрі, ходить на вечірки багатіїв і знає «впливових людей».

— Мамина улюблениця?

— Лише тому, що може владнати справи з політиками, — сказала Беверлі. — П'є чай на терасі Вестмінстерського палацу. А мені дісталося сидіти в машині з Найтінґейловим хлопчиком на побігеньках.

— Якщо я правильно пам'ятаю, ти сама не захотіла додому їхати, — сказав я.

Я помітив, що ззаду до нас під'їжджає машина Леслі. Вона ввімкнула й вимкнула фари, а потім вийшла. Я швидко нахилився назад, щоб відчинити їй пасажирські двері. Дощ ударив мене по обличчю так, що я мало не захлинувся, а Леслі майже устрибнула всередину.

— Думаю, буде повінь, — сказала вона, схопила мій рушник і почала витирати ним обличчя та волосся. Потім різко подивилася на Беверлі. — Хто це? — спитала вона.

— Беверлі, це констебль Леслі Мей, — потім я повернувся до Леслі. — Це Беверлі Брук, річковий дух і п'ятиразова переможниця місцевого лондонського конкурсу з безперервного базікання.

Беверлі ляснула мене по руці. Леслі схвально всміхнулася їй.