Розділ 5 Дистанційне керування

— А ви що робитимете?

— Прикриватиму тебе, — відповів він. — На випадок, якщо вони прокинуться.

Я на мить замислився.

— А вони можуть прокинутись?

— Раніше таке траплялося, — сказав Найтінґейл.

— Наскільки часто? — спитав я.

— Чим довше ми тут стоїмо, тим більша ймовірність, — сказав Найтінґейл.

Я присів і обережно простягнув руку, щоб відгорнути комір пальта найближчого. Я рухався обережно, щоб не торкнутися шкіри. Це було обличчя чоловіка середнього віку, білого, з неприродно гладенькими щоками й мертвотно-блідими губами. Я порівняв його з фотокарткою, і хоча риси обличчя були ті самі, справжньої схожості з усміхненим батьком на світлині не було. Я розвернувся, щоб оглянути друге тіло. Це була жінка, риси її обличчя збігалися з рисами матері на фото. Добре, що Найтінґейл обрав фотокартку, на якій не було дітей. Я простягнув руку, щоб перевірити пульс, але завагався.

— На цих тілах ніщо не живе, — сказав Найтінґейл. — Навіть бактерії.

Я притиснув пальці до шиї чоловіка. Шкіра холодна, пульсу немає. Так само й з жінкою. Я підвівся й позадкував звідти.

— Нічого, — сказав я.

— Повертайся нагору, — сказав Найтінґейл. — Хутко.

Я не побіг, але назвати мою ходу розслабленою теж не можу. Найтінґейл піднявся відразу за мною, тримаючи напоготові свою тростину.

— Давай гранати, — сказав він.

Я взяв із торби гранати, Найтінґейл взяв одну з них і показав мені, що з ними робити. Мої руки трохи тремтіли й висмикнути чеку було важче, ніж я очікував — напевно, це зроблено для безпеки. Висмикнувши чеку зі своєї гранати, Найтінґейл указав вниз, на сходи до підвалу.

— На рахунок три, — сказав він. — Кидай так, щоб до самого дна долетіла.

Він почав рахувати й на «три» ми кинули гранати вниз і я як дурень дивився, як моя стрибає сходами до дна, доки Найтінґейл не схопив мене за руку й не потягнув мене геть.

Ще до того, як ми добігли до вхідних дверей, я відчув подвійний удар під ногами. Коли ми вибігали з будинку на газон перед ним, з підвалу валив білий дим.

— Білий фосфор, — сказав Найтінґейл.

Звідкись зсередини почувся тонкий крик. Не зовсім людський, але майже.