Розділ 5 Дистанційне керування

— А що там, в Перлі? — спитав я.

— Я тобі не розповім, — сказав він. — Я хочу, щоб ти отримав власне враження.

— Це щось поліцейське чи щось магічне? — спитав я.

— І те, і інше, — сказав Найтінгейл.

Я сів за руль «Ягуара», повернув ключ запалювання й завмер, щоб трохи насолодитися звуком двигуна. Коли в житті трапляється щось хороше, важливо не поспішати.

— Повідом, коли будеш готовий, — сказав Найтінґейл.

Машина слухалася гірше, ніж я очікував, але те, як двигун реагував на натискання педалі акселератора, компенсувало всі недоліки, включаючи занадто сильну реакцію керма та нагрівач, який час від часу дмухав мені в обличчя затхлим гарячим повітрям.

Я поїхав через міст Лембет. У робочі дні транспортний рух у Лондоні завжди перевантажений, і ми зупинялися всю дорогу, поки їхали повз Овал, крізь Брикстон і аж до Стрімгема. Далі ми вже їхали лондонським передмістям, по гектарах двоповерхових терасових будинків, поміж якими проходили широкі вулиці. Подекуди ми проїжджали повз нерівні прямокутники зеленої території, що нагадували про стародавні села, які колись зрослися разом, наче плями плісняви в чашці Петрі.

Ця частина автостради А23 називається Перлі-Вей; ми проїхали повз два високі димарі з логотипами IKEA. Наступна зупинка — Перлі, знамените місце, Перлі, ви мене розумієте?

На автостоянці біля вокзалу Перлі на нас чекав червоний мінівен «Фольксваген Транспортер» з логотипом лондонських пожежників. Коли ми зупинилися біля нього, з бокових дверей вийшов великий чоловік; він привітав нас змахом руки. Йому було за сорок; ніс у нього був зламаний, брунатне волосся пострижене коротко. Найтінґейл представив його як Френка Кефрі.

— Френк працює в Нью-Кросі. Він наша людина серед пожежників.

— Своя людина? Для чого? — спитав я.

— Для цього, — сказав Френк і дав мені полотняну торбу.

Вона була несподівано важка і я мало не випустив її. Всередині дзенькнуло щось металеве.

— Обережно, — сказав Найтінґейл.

Я розстібнув її та зазирнув усередину. Там були два металеві циліндри розміром з бляшанки аерозолів, але значно важчі. Вони були білі, на них було написано «No. 80 WP Gren.» Зверху був спусковий механізм із пружиною, зафіксований великою металевою чекою. Я не фанат зброї, але ручну гранату впізнати можу. Коли я питально глянув на Найтінґейла, той роздратовано махнув рукою і сказав:

— Сховай їх.

Я закрив торбу й обережно повісив її на плече.

Найтінґейл знову повернувся до Френка.

— Ваші люди готові? — спитав він.