Розділ 11 Бунт вершків суспільства

— Це не обов'язково має бути дротик, — сказав я. — Чим довше ми залишаємо Леслі керованою, тим більша ймовірність того, що Генрі Пайк зруйнує її обличчя. Для того, щоб працювала магія, розум має бути притомним. Вимкніть ту частину мозку, що відповідає за свідомість, і б'юсь об заклад — Генрі не зможе скористатися закляттям, а лице Леслі залишиться таким, яким його Бог створив.

З виразу обличчя доктора Валіда я бачив, що він поділяє мою думку.

— Але що потім? — спитав він. — Ми не можемо тримати її в медичній комі невідомо скільки.

— Ми отримаємо час, — сказав я. — Може, Найтінґейл отямиться, може я встигну повернутися до бібліотеки Фоллі, може Генрі Пайк помре від старості… чи як там називається, коли непомерлі зникають.

Доктор Валід буркнув, пішов геть, і згодом повернувся з наповненими одноразовими шприцами, що були запаковані й мали емблему біологічної небезпеки та надпис «Ховайте від дітей».

— Розчин еторфіну гідрохлориду, — сказав він. — Достатньо для того, щоб приспати жінку вагою шістдесят п'ять кілограмів.

— Швидко діє? — спитав я.

— Це саме те, що колють носорогам, — сказав він і дав мені другий пакунок, в якому були ще два шприци. — А цей препарат для зворотного ефекту, наркан. Якщо вколеш собі еторфін, негайно вколи собі ось це, викликай швидку й зроби так, щоб вони прочитали ось цю картку.

Він дав мені картку, яка ще не охолола після ламінатора. Акуратним почерком доктора Валіда там було написано: «Увага! Мені стало дурості вколоти собі гідрохлорид еторфіну», а далі йшов перелік потрібних лікувальних процедур. Більшість з них стосувалася реанімації та героїчних заходів щодо збереження серцебиття та дихання.

Їдучі ліфтом униз, до вестибюля, я нервово плескав по кишенях куртки й тихо повторював, що транквілізатори — в лівій кишені, а протидія — в правій.

Беверлі чекала на мене там, де паркуватися було заборонено; на ній були штани кольору хакі та коротка чорна футболка з надписом «WINE BACK HERE» на грудях.

— Та-да! — сказала вона й показала мені свою машину.

Це був яскраво-жовтий «BMW Mini» з відкидним верхом, модель «Cooper S». Важко знайти машину, яка впадає в очі сильніше за цю, але поміщається на стандартній парковці. Я залюбки дозволив вести дівчині, бо не хотів, щоб мене побачили за кермом такої автівки.

Було спекотно, як для кінця травня, тож це був чудовий день, щоб їхати з відкинутим верхом, навіть попри вихлопи в годину пік. Вміння Беверлі водити машину було пересічно жахливим, чого й слід було чекати від того, хто отримав права менш ніж два роки тому. Хорошою рисою лондонського транспортного руху є те, що зазвичай водій не має можливості розігнатися до такої швидкості, на якій можна припуститися фатальної помилки. Цілком очікувано ми зрештою застрягли на початку Ґавер-Стріт, і переді мною повстала одвічна лондонська дилема: вийти та піти пішки чи чекати й плекати надію?

Я знову зателефонував Леслі, але її телефон відразу ввімкнув автовідповідач. Я зателефонував до відділку «Белгравія» і попросив з'єднати мене з «еїрвейвом» Стефанопулос. На випадок, якщо хтось прослуховував цей канал, сержант, як їй належало, наказала мені повертатися додому й чекати на накази, а потім повідомила, що востаннє бачила Сівола та Леслі, коли ті прямували до Королівської Опери. Я сказав їй, що негайно їду додому, і мій голос не зміг би переконати ні саму Стефанопулос, ні гіпотетичного слухача, але на друкованій розшифровці, якщо та потрапить до суду, ця фраза виглядатиме добре.

Затор закінчився, коли ми минули Нью-Оксфорд-Стріт, і я сказав Беверлі їхати по Ендел-Стріт.

— Коли ми туди приїдемо, ти маєш триматися від Леслі якнайдалі, — сказав я.

— Думаєш, я з нею не впораюся?

— Я думаю, що вона може висмоктати всю твою магію, — сказав я.

— Серйозно? — спитала Беверлі.