Розділ 10 Сліпа зона

Ненадовго прокинувшись, я побачив доктора Валіда та двох медсестер, які метушилися навколо ліжка Найтінґейла. Я витріщався на них, як дурень, доки доктор Валід не побачив мене й не наказав спати; принаймні, мені здалося, що він сказав саме це.

Наступного разу я прокинувся від запаху кави. Доктор Валід приніс мене картонну чашку лате й таку кількість пакетиків з цукром, що їхня ціна могла зробити в моєму продуктовому бюджеті суттєву недостачу.

— Як він? — спитав я.

— Йому вистрелили в груди, — сказав доктор Валід. — Після такого люди дещо сповільнюються.

— З ним усе буде гаразд?

— Він житиме, — сказав доктор Валід. — Але я не знаю, чи одужає він повністю. Втім, те, що він дихає без штучної допомоги — добрий знак.

Я надпив лате й обпік язик.

— Мене не пускають у Фоллі, — сказав я.

— Я знаю, — сказав доктор Валід.

— Ви можете зробити так, щоб пустили?

Доктор Валід засміявся.

— Тільки не я, — сказав він. — Я лише цивільний радник, що має трохи езотеричного досвіду. Доки Найтінґейл не може виконувати свої обов'язки, рішення про доступ до Фоллі має ухвалювати комісар, або навіть хтось вищий за нього.

— Міністр внутрішніх справ? — спитав я.

Доктор Валід знизав плечима.

— Щонайменше, — сказав він. — Ти знаєш, що далі робитимеш?

— У вас є доступ до інтернету? — спитав я.

Якщо пройти крізь певні двері, навчальні лікарні на кшталт цієї перестають бути лікарнями й перетворюються на медичні дослідницько-адміністративні центри. Доктор Валід мав там свій кабінет і — це мене шокувало — студентів.

— Езотеричним речам я їх не вчу, — сказав він.

Вибачаючись за вихваляння, доктор пояснив, що він є всесвітньо визнаним гастроентерологом.

— У кожного своє хобі, — прокоментував він.