Розділ 4

— Усе ще надто багатослівна, — відповів колишній РПК Вінтерґрін.

— Мене не здивує, якщо за всім цим стоїть генерал Дрідл, — нарешті зізнався генерал Пекем. — Пригадуєш, що він зробив з тим полігоном для стендової стрільби?

Генерал Дрідл відкрив навстіж приватне стрільбище полковника Каткарта для всіх полкових офіцерів та рядових у бойовому статусі. Генерал Дрідл хотів, щоб його люди проводили стільки часу на полігоні для стрільби по тарілках, скільки дозволяло оснащення і розклад польотів. Стріляння по тарілочках вісім годин на місяць було для них чудовим навчанням. Вони вчилися стріляти по тарілочках.

Данбар завзято стріляв по тарілочках, тому що ненавидів кожну мить цього заняття, і час минав дуже поволі. Він підрахував, що одну-єдину годину на плацу для стрільби по тарілочках з такими людьми, як Гавермеєр і Еплбі, можна прирівняти до сімнадцяти років, помножених на одинадцять.

— Думаю, ти псих, — так зреагував Клевінджер на Данбарове відкриття.

— Кому яке діло? — відповів Данбар.

— Я серйозно, — наполягав Клевінджер.

— А кого це хвилює? — відповів Данбар.

— Мене хвилює. Я навіть можу припустити, що життя буде здаватися довшим...

— ...буде довшим, коли...

— ...буде довшим... Буде довшим? Гаразд, буде довшим, коли його наповнити нудьгою і стражданнями, бо...

— Уявляєш, як швидко? — зненацька мовив Данбар.

— Га?

— Вони минають, — пояснив Данбар.

— Роки.

— Роки?

— Роки, — повторив Данбар. — Роки, роки, роки.

— Клевінджере, відчепися від Данбара, — втрутився Йосаріан. — Ти хоч розумієш, скільки це йому коштує?

— Все гаразд, — мовив Данбар великодушно. — У мене в запасі кілька десятиліть. А ти знаєш, скільки часу проходить, коли минає рік?

— І ти також стули пельку, — Йосаріан присік Орра, який почав хихикати.