Розділ 42

Капелан зірвався з місця.

— Гаразд, Йосаріане. Але де він? Як його дістати?

— Залякуючи й принижуючи кожного, хто спробує вас зупинити. Капелане, дістаньте мені мою форму. Вона десь тут, у шпиталі. Хоч раз у житті добийтеся свого.

Капелан рішуче випростав плечі і стиснув щелепи.

— Не переживайте, Йосаріане, я дістану вам форму. Але чому та дівчина лупила Oppa по голові? Скажіть, будь ласка.

— Бо він їй за це платив, ось чому! Але не влупила як слід, то й довелось йому плисти до Швеції. Капелане, знайдіть мою форму, щоб я міг вибратися звідси. Запитайте в сестри Дакет. Вона допоможе. Вона ладна що хоч зробити, аби лиш мене збутися.

— Куди ви збираєтесь? — стривожено запитав майор Денбі, щойно капелан вилетів з палати. — Що ви надумали?

— Я збираюся втікати, — проголосив Йосаріан життєрадісним, дзвінким голосом, уже роздираючи застібки своєї піжами.

— Ой, ні, — застогнав майор Денбі і став швиденько плескати долонями по спітнілому обличчю. — Ви не втечете. Куди ви втечете? Вам є куди втікати?

— До Швеції.

— До Швеції? — скрикнув приголомшений майор Денбі. — Ви збираєтесь тікати до Швеції? Ви з глузду з’їхали?

— Орр же втік.

— О ні, ні, ні, ні, ні, — благав майор Денбі. — Ні, Йосаріане, ви туди ніколи не доберетесь. Ви не можете втекти до Швеції. Ви навіть веслувати не вмієте.

— Я зможу добратись до Рима, якщо ви притримаєте язика за зубами й дасте мені шанс сісти на попутний літак. Обіцяєте?

— Але вони знову знайдуть вас, — розпачливо переконував його майор Денбі, — і привезуть назад, і покарають ще суворіше.

— На цей раз їм доведеться зі шкіри вилізти, щоб мене піймати.

— Вони вилізуть зі шкіри. Ба навіть як не знайдуть, то що у вас буде за життя? Завжди сам; ніхто ніколи не стане на ваш бік; завжди в страху, що вас зрадять.

— Я вже зараз так живу.

— Але ж не можете ви отак просто повернутися спиною до всіх своїх обов’язків і від них втекти, — наполягав майор Денбі. — Це вкрай негативний крок. Це ескапізм.

Йосаріан зареготав з бадьорою зневагою і похитав головою.