Розділ 34

Йосаріан завмер на місці, паралізований і нелюдською пронизливістю Данбарового голосу, і добре знайомим, страхітливим виглядом вояка в білому, запакованого з ніг до голови у гіпс та марлю. Дивне, тремтяче булькотіння мимоволі вирвалося з Йосаріанової горлянки.

— Він вернувся! — знову закричав Данбар.

— Вернувся! — машинально-налякано підхопив пацієнт, що марив у пропасниці.

В одну мить палата перетворилася в божевільню. Юрма хворих та поранених почала безладно репетувати, метаючись у проходах між ліжками, як при пожежі. Одноногий пацієнт на милиці прудко скакав туди-сюди, волаючи в паніці:

— Що таке? Що таке? Горимо? Горимо?

— Він повернувся! — хтось крикнув йому. — Хіба ти не чув? Він повернувся!

— Хто повернувся? — крикнув ще хтось. — Хто такий?

— Що це значить? Що нам робити?

— Горимо?

— Вставайте і біжіть, чорти б вас забрали! Біжіть усі!

Всі повискакували з ліжок і забігали по палаті з кінця в кінець. Один зі слідчих шукав пістолет, щоб застрелити одного з інших слідчих, який штурхнув його ліктем в око. Палата впала в хаос. Хворий, що марив, скочив у прохід і мало не збив одноногого, який випадково вперся йому чорним гумовим наконечником милиці в босу ногу, розчавивши кілька пальців. Хворий з пропасницею і розчавленими пальцями звалився на підлогу і завив від болю, а інші хворі спотикались об нього і ще більше його калічили у своїй сліпій, нищівній, безумній паніці.

— Він повернувся! — бурмотіли, виспівували, істерично викрикували вони, носячись вперед-назад. — Він повернувся, він повернувся!

Посеред них раптом з’явилася сестра Крамер, мов поліцейський на перехресті, відчайдушно намагаючись навести лад, і безпорадно розревілася, коли їй це не вдалося.

— Заспокойтесь, будь ласка, заспокойтесь, — марно благала вона поміж важкими схлипами.

Капелан, блідий, як привид, поняття не мав, що тут діється. Як і Нейтлі, що тримався Йосаріана, вчепившись йому в лікоть, як і Голодний Джо, що підозріло не відступав від нього, стиснувши кістляві кулаки і вертячи туди й сюди переляканим обличчям.

— Гей, що тут діється? — благально мовив Голодний Джо. — Що тут в чорта діється?

— Це той самий! — крикнув до нього Данбар рішучим голосом, що перекривав хрипкий гармидер. — Хіба ти не розумієш? Це той самий.

— Той самий! — почув власний голос Йосаріан, не здатний вгамувати дрож від глибокого і зловісного хвилювання, і вслід за Данбаром проштовхався до ліжка з вояком у білому.

— Не переймайтеся, хлопці, — лагідно радив куций патріотично налаштований техасець, непевно усміхаючись. — Нам немає чого хвилюватися. Може, не будемо нічим перейматися?

— Той самий! — забурмотіли, заторочили і закричали інші хворі.