Розділ 29

— Нічого такого я йому не казав, — відповів генерал Пекем. — По секрету, Шайскопфе, мене не дуже влаштовує полковник Карґіл. Він пихатий і тупий. Придивіться до того, що він робить, і подумайте, чи не могли б ви спонукати його до трохи активнішої праці.

— Він постійно втручається, — пожалівся полковник Карґіл. — Не дає мені працювати.

— Є щось дуже дивне в цьому Шайскопфі, — задумливо погодився генерал Пекем. — Придивіться до нього і спробуйте вияснити, що він затіває.

— Тепер він втручається в мої справи! — вигукнув полковник Шайскопф.

— Нехай це вас не турбує, Шайскопфе, — сказав генерал Пекем, подумки вітаючи себе з тим, як майстерно включив полковника Шайскопфа у свою звичну систему управління людьми. Обидва його полковники вже майже не розмовляли один з одним. — Полковник Карґіл заздрить вам, бо ви так блискуче проводите марш-паради. Він боїться, що я призначу вас відповідальним за візерунок бомбометання.

Полковник Шайскопф відразу нашорошив вуха.

— А що таке візерунок бомбометання?

— Візерунок бомбометання? — повторив генерал Пекем, променіючи самовдоволеною добродушністю. — Візерунок бомбометання — це термін, вигаданий мною лише кілька тижнів тому. Він нічого не означає, та ви не повірите, як швидко його підхопили. Бачте, мені вдалось переконати багатьох різних людей, що найважливіше — це скидати бомби одну попри одну, бо їхні вибухи дадуть акуратні аерофотознімки. На Піанозі є один полковник, який вже не переймається, попадають його бомби в ціль чи ні. А чому б нам сьогодні не злітати до нього і не розважитись? Полковник Карґіл буде казитися від заздрощів, а ще я дізнався від Вінтерґріна сьогодні вранці, що генерал Дрідл відлетить на Сардинію. Генерал Дрідл зійде з розуму, як дізнається, що я інспектував одну з його баз, коли сам він полетів інспектувати іншу. Ми навіть можемо встигнути туди на інструктаж. Вони збираються розбомбити маленьке, незахищене село, перетворивши його на руїну. Я довідався від Вінтерґріна — до речі, нині Вінтерґрін уже колишній сержант, — що завдання це абсолютно нікому не потрібне. Єдина його мета — затримати підхід німецьких підкріплень у той час, як ми навіть не плануємо жодного наступу. Ось таке діється, коли підвищуєте посередностей до керівних посад. — Він млявим жестом показав на велетенську карту Італії: — Гляньте, це малесеньке село настільки незначне, що його тут навіть немає.

Вони прибули до полковника Каткарта запізно і не потрапили на попередній інструктаж, де би почули, як наполягає майор Денбі:

— Але воно ось тут, повірте. Тут, саме тут.

— Де тут? — зухвало спитав Данбар, удаючи, ніби нічого не бачить.

— Ось воно тут на карті, де дорога трохи звертає. Хіба ж не бачите оцей плавний поворот?

— Ні, не бачу.

— Я бачу, — викликався Гавермеєр і тицьнув у потрібну точку на карті Данбара. — А на оцих знімках дуже добре видно ціле село. Мені все ясно. Мета бомбардування — зіпхнути ціле село вниз по схилу гори і створити завал, який німцям доведеться розчищати. Правильно?

— Цілком правильно! — сказав майор Денбі, промокаючи носовичком спітніле чоло. — Я радий, що хоч хтось починає розуміти. Дві бронетанкові дивізії підуть цією дорогою з Австрії до Італії. Це село збудоване на такому крутому схилі, що всі уламки житлових та інших будівель, які ви зруйнуєте, неодмінно покотяться донизу й завалять дорогу.

— І що від цього зміниться, чорт забирай? — допитувався Данбар, а Йосаріан схвильовано стежив за ним зі змішаним почуттям страху і благоговіння. — За кілька днів вони все розчистять.

Майор Денбі намагався уникнути суперечки.

— Певно, для штабу це щось змінить, — відповів він примирливим тоном. — Мабуть, тому нас і послали на це завдання.

— А жителів села попередили? — запитав Маквот.

Майор Денбі перелякався, що і Маквот пристав до опозиції.