Розділ 28

Йосаріан повернувся до намету, очікуючи, що з хвилини на хвилину об’явиться Орр, і розпалив вогонь, щоб зустріти його затишком і теплом. Грубка працювала бездоганно, потужне, бурхливе полум’я можна було регулювати краником, якого Орр зрештою таки полагодив. Ішов дрібний дощ, м’яко барабанячи по намету, по деревах, по землі. Йосаріан розігрів для Орра бляшанку з супом і з’їв його сам, бо час минав. Він зварив для Орра кілька яєць на твердо і теж сам їх з’їв. Потім він з’їв усю упаковку сиру «чеддер» із сухого пайка.

Щоразу, як починав хвилюватися, він нагадував собі, що Орр з будь-чим дасть собі раду, і сміявся сам до себе, пригадуючи розповідь сержанта Найта. Він уявляв собі, як Орр на плоті схиляється над компасом і картою на колінах з діловитою, зосередженою усмішкою, запихає до свого вишкіреного рота одну за одною змокрілі плитки шоколаду і старанно гребе яскраво-блакитним крихітним весельцем крізь блискавки, грім і дощ, а позад нього тягнеться волосінь із сухою наживкою. Йосаріан дійсно не сумнівався у здатності Орра вижити. Якщо на ту ідіотську волосінь можна впіймати рибу, то Орр її впіймає, а якщо націлиться на тріску, то тріску і впіймає, навіть якщо досі ніхто й ніколи не впіймав у цих водах тріски. Йосаріан поставив на вогонь ще одну бляшанку супу і також з’їв його сам, поки суп був іще гарячий. Щоразу, коли клацали дверцята машини, він усміхався і з надією повертався до входу, прислухаючись до кроків. Він знав, що з хвилини на хвилину Орр увійде до намету, зі своїми великими, мокрими від дощу очима, щоками і зубами, на вигляд безглуздий, мов ловець устриць з Нової Англії, у своєму жовтому непромокальному капелюсі та на кілька розмірів завеликому макінтоші, гордо піднявши вгору, на потіху Йосаріану, велику тріску, яку щойно впіймав. Але Орр не з’явився.