Розділ 12

— Це машина капітана Блека, — повідомив він радісно. — Я щойно вкрав її в офіцерському клубі, маю запасні ключі, які він від ранку шукає, бо думає, що загубив.

— А, чорт забирай! За це треба випити.

— Ви мало випили? — почав сваритися Клевінджер, як тільки Маквот завів машину. — Гляньте на себе. Вам що, байдуже, що ви повпиваєтесь до смерті або втопитесь п'яними в якісь баюрі?

— Тільки б не залітати себе до смерті.

— Гей, вперед, вперед, — підганяв Вождь Білий Вівсюг Маквота. — І вимкни фари. Тільки так це можна зробити.

— Док Деніка має рацію, — вів далі Клевінджер. — Люди не вміють себе шанувати. На вас усіх гидко дивитись.

— Добре, патякало, геть з машини, — наказав Вождь Білий Вівсюг. — Усі, крім Йосаріана, — геть. Де Йосаріан?

— Відчепися від мене, дідько, — Йосаріан засміявся, відпихаючи його. — Ти весь у грязюці.

Клевінджер перемкнувся на Нейтлі.

— А от ти мене найбільше здивував. Знаєш, як ти смердиш? Замість того, щоб його стримати, ти напився разом з ним. А якщо він знову полізе битися з Еплбі? — Почувши, як хихикнув Йосаріан, Клевінджер стривожено вирячив очі. — Він що, знову ліз битися з Еплбі?

— Не цього разу, — сказав Данбар.

— Ні, цього разу. Цього разу я зробив щось краще.

— Цього разу він поліз битися з підполковником Корном.

— Не може бути! — випалив Клевінджер.

— Справді? — радісно вигукнув Вождь Білий Вівсюг. — За це треба випити.

— Який жах! — проголосив Клевінджер з глибокою стурбованістю. — Якого милого ти вчепився підполковника Корна? Гей, що там із фарами? Чому так темно?

— Я їх вимкнув, — відповів Маквот. — Знаєте, Вождь Білий Вівсюг має рацію. Без фар набагато краще.

— Ти здурів? — зойкнув Клевінджер і шарпнувся вперед, щоб увімкнути фари. Мало не в істериці він накинувся на Йосаріана. — Бачиш, що робиться? Усі вони тебе наслідують! А якщо перестане дощити і завтра нам вилітати до Болоньї? У гарній формі ви будете.

— Не перестане дощити. Ні, сер, такий дощ може йти вічно.

— Уже не дощить! — сказав хтось, і в машині стало тихо.