Розділ 6

Цього разу поліціянт говорив англійською.

— Сюди не можна, — сказав він.

— Я просто хочу подивитися на кораблі.

— Атож! Ні, у тебе має бути блакитний значок, — сказав поліціянт, показуючи на свій власний. — Їх видають фахівцям Корпорації, членам екіпажу і працівникам техпідтримки.

— Я член екіпажу.

Поліціянт вишкірився.

— Ти новачок із Землі, правда ж? Друже, членом екіпажу ти станеш тільки тоді, коли зареєструєшся на рейс. Повер­тайся назад.

Я промовив, намагаючись його переконати:

— Хіба ви не розумієте, що я відчуваю? Я просто хочу глянути.

— Не можна, поки не закінчиш курси. Хіба що вони самі відправлять тебе сюди в ході навчання. До того ж, те, що ти побачиш, тобі може не сподобатися.

Я ще трішки посперечався, але поліціянт був невблаганним. Коли я взявся за підйомний трос, стіни тунелю почали хитатись і я почув різкий звук. Мені здалося, що астероїд ось-ось злетить у повітря. Я витріщився на поліціянта, який стенув плечима і приязно мовив:

— Я сказав, що не можна дивитися на кораблі. Але слухати їх можна.

Я відповів щось на кшталт «отакої» чи «о Господи» і додав:

— Як ви гадаєте, куди він полетів?

— Повернеться через півроку. Можливо, тоді й дізнаємося.

Звучало не дуже оптимістично, але я чомусь перебував у піднесеному настрої. Я опинився у Брамі після багаторічної праці на харчових шахтах. Тільки-но одні з тих відважних проспекторів вирушили у подорож, яка дасть їм славу й нечуваний успіх. До біса ймовірності! Це найкраще, що можна собі уявити.

Я не звертав уваги на те, що мене оточувало, і, як наслідок, заблукав. Я піднявся на поверх «Крихітка» за десять хвилин. Мєчніков брів тунелем від моєї кімнати. Здавалося, він не впізнав мене. Якби я не простяг йому руку, він просто про­йшов би повз.

— Гмммм, — буркнув інспектор. — Ви запізнилися.

— Я ходив вниз на поверх «Таня», аби поглянути на кораблі.

— Еге. Туди не пускають без блакитного значка чи брас­лета.