Розділ 26

— Шикі, я такого не вирішував. Я сказав їм… я не говорив їм, щоб вони не брали тебе.

— А ти говорив їм, щоб вони взяли мене?

— Це не в моїй компетенції, — відповів я. — О, послухай! — додав я, раптом знайшовши вихід. — Оскільки Луїзі пощастило, то Сесс, напевно, не захоче летіти. Чому б тобі не посісти його місце?

Шикі відлетів назад, дивлячись на мене, але вираз його ­обличчя змінився.

— Ти хіба не знав? — запитав він. — Так, Сесс передумав летіти, але його замінили.

— Ким?

— Особою, яка позаду, — сказав Шикі та відвернувся. Клара витріщалася на мене зі склянкою в руці й з незрозумілим виразом обличчя.

— Робе, здоров був, — промовила Клара.

Я підготувався до вечірки, перехиливши кілька чарчин у буфеті; я був на дев’яносто відсотків п’яний і на десять відсотків під кайфом, але коли глянув на Клару, усе враз вивітрилось. Я поставив склянку, передав косяк комусь іншому, взяв її за руку і витяг до тунелю.

— Кларо, — запитав я. — Ти отримала мої листи?

Вона здивовано глянула на мене.

— Листи? — Клара похитала головою. — Гадаю, ти надсилав їх на Венеру? Я так і не долетіла туди. Я стикувалася для польоту площиною екліптики, а відтак передумала й повернулася на орбітальний літальний апарат.

— Кларо…

— Робе… — передражнила Клара мене, вишкірившись. Це звучало не дуже весело, оскільки, коли вона усміхнулася, я побачив, що їй бракує зуба; його вибив я. — То що ж ще мусимо сказати одне одному?

Я обійняв Клару.

— Я можу сказати, що кохаю тебе, хочу перепросити, одружитися, жити разом з тобою, народити дітей і…

— Господи, Робе, — мовила вона, відтручуючи мене, але досить м’яко, — коли ти щось кажеш, то забагато говориш. Не треба. Це почекає.

— Проте, я чекав кілька місяців!

Клара засміялася.

— Робе, не роби дурниць. Сьогодні не той день, щоб Стрільці ухвалювали рішення, особливо з любовних питань. Поговорімо іншим разом.