Розділ 18

— Що?

— Всередині? Довелося заткнути його. Він дуже кривавив.

Жінка зітхнула.

— Мєні потрєбно вітягнуть його, — протягнула вона, відтак стенула плечима. — Нє. Одягніться. Всє в порядку.

Тож я знову вдягнувсь і вийшов до камери посадкового модуля. Але перевірка не закінчилася. Мені треба було відзвітувати про результати польоту. Всі ми мусили це зробити, окрім Сема; його вже відвезли до Термінального шпиталю.

Насправді було мало чого розповісти про нашу подорож. Вона вся фіксувалася з початку до кінця: для цього й потрібні зчитування даних та спостереження. Утім, Корпорація працювала інакше. Вона викачувала з нас кожен факт і спогад, а згодом — кожне суб’єктивне враження та скороминуще припущення. Звіт про результати польоту тривав протягом добрячих двох годин, і я — та й усі ми — намагалися ретельно розповісти все, про що вони питали. Корпорація зискує з вас у ще один такий спосіб. Комісія з оцінки може дати вам премію за будь-що: починаючи з того, чого досі ніхто не помітив (наприклад, яким чином запалюється пристрій у формі спіралі), і закінчуючи вигаданим вами способом видаляти зужиті гігієнічні тампони без змивання в туалеті. Річ у тім, що вони палко намагаються знайти виправдання своїх підказок для екіпажів, які переживають скруту, повернувшись без цінних знахідок. Ну, ніде правди діти, ми якраз і були таким екіпажем. Ми хотіли дати їм усі шанси на винагороду.

Ден Мєчніков був одним із наших опитувачів, який здивував і навіть трішки порадував мене (повернувшись до Брами, де атмосфера здавалася набагато приємнішою, я почав ставати людянішим). Він також повернувся ні з чим, побувавши на орбіті зірки, яка стала надновою близько п’ятдесяти тисяч років тому. Можливо, там колись була якась планета, але зараз вона існувала лише в пам’яті машин гічі, що визначають курс. Там обмаль залишилося для здобуття наукової премії, тому він розвернувся й рушив назад.

— Дивно, що ти працюєш, — сказав я під час перерви.

Він не образився. Якщо брати до уваги, що Ден був доволі похмурою особою, зараз він мав неприродно бадьорий вигляд.

— Справа не тільки в грошах. Таким чином можна чогось навчитися.

— Чого?

— Скажімо, як домогтись успіху, Броудгеде. Я знову вирушу в політ, але цього разу дещо наближуся до перемоги. Там з’явилася нова деталь.

Дред сидів біля нас зі своїм інтерв’юером. Він пожвавішав і присунувся до нас:

— Розкажи!

Ден здавався нашорошеним.

— Кращі дані під час зчитування спектральних ліній, — ­туманно відповів він — А раціон? Ти ж розповідав, що наприкінці подорожі деяка їжа була дивною на смак?

Та перше ніж піти, я змусив Дена пообіцяти, що він по­яснить свої слова.

— Я зателефоную, — сказав він Кларі та мені. — Можливо, завтра.

Ми удвох подалися додому.