Розділ 13

— Гадаю, — каже він лагідно, — ти маєш покластися на мене у питанні змін із терапевтичною метою, Бобе.

Я підводжуся.

— От що ще, Зіґфріде! Визначся вже нарешті, як ти в біса кликатимеш мене. Моє ім’я не Роб, не Роббі й не Боб. Мене звати Робінетт.

— Я знаю, Роббі…

— Знову!

Пауза. Потім Зіґфрід улесливо говорить:

— Я гадаю, що ти маєш дозволити мені вибирати, як до тебе звертатися, Роббі.

— Гммм.

Маю безкінечний набір таких уникливих псевдослів. Я мрію провести весь сеанс, уживаючи лише такі слова. Я хочу, щоб Зіґфрід розкрив душу. Я хочу дізнатися, чому він постійно називає мене по-різному. Мені цікаво, що він знаходить важливого в моїх словах. Я хочу довідатися, що вони справді про мене думають… якщо, звісно, бляшано-пластмасове погуркало здатне думати.

Звичайно, є одна річ, яку знаю я, а Зіґфрід не знає: Соня пообіцяла, що у мене практично буде нагода трішки розіграти його. Я нетерпляче чекаю на це.

— Хочеш мені щось розповісти, Робе?

— Ні.

Зіґфрід очікує. Я налаштований вороже і не хочу йти на контакт. Можливо, це почасти тому, що я з нетерпінням чекаю, коли можна буде розіграти Зіґфріда, а частково через те, що навколо погуркала відбулася перестановка. Я маю на увазі зміни в аудиторії. Зі мною таке вже чинили, коли в мене був психічний розлад у Вайомінгу. Там висіла голограма моєї матері. Господи, це було жахливо! То була її копія, але вона не пахла як моя мати і я не міг її відчути; знаєте, зображення взагалі не можна було відчути, то була просто гра пучків світла. Іноді до мене приходив у темряві хтось теплий і приємний, брав мене на руки й шепотів щось утішливе. Мені це не подобалось. Я був божевільним, але не настільки.

РЕЙС

Корабель 1-8, політ 013D6. Командир екіпажу Ф. Іто

Час у дорозі — 41 день 2 год. Місцезнаходження — не визначене. Записи вимірювальних приладів пошкоджено (відображається = «InsertBlock»>). Стенограма плівки: «Ймовірно, на планеті існує поверхнева сила тяжіння, що перевищує 2,5, але я постараюся здійснити посадку. Візуальний сканер і радар не можуть виконати сканування крізь хмари із пилу та випарів. Це виглядає не дуже добре, але це мій одинадцятий рейс. Налаштував автоматичне повернення через 10 днів. Якщо до того часу не повернуся в посадковому модулі, то, гадаю, капсула повернеться сама. Шкода, якщо я не дізнаюся, що означають плями і спалахи на тутешньому сонці».

Корабель повернувся порожній. Артефактів і зразків не виявлено. Посадковий модуль не зберігся, корабель пошкоджено.

Зіґфрід досі чекає. Та я знаю, що він не чекатиме довіку. Невдовзі робот почне ставити запитання, можливо, про мої сни.

— Тобі щось снилося після нашої останньої зустрічі?

Я позіхаю. Усе це звучить нудно.