Кістковий жир: отримання та застосування

Технології побічної продукції тваринництва

Гідроліз характеризується приєднанням до молекули жиру води, внаслідок чого вона розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти. Цей процес починається після видалення жиру із туші. Нагромадження вільних жирних кислот знижує поживну цінність жиру і прискорює розвиток у ньому окислювальних процесів, особливо у разі накопичення ненасичених жирних кислот.

Про гідролітичний розпад судять із збільшення кислотного числа. Цей вид псування жиру характерний для жиру-сирцю.

Окислення поділяється на процеси прогіркання і осалювання, які протікають одночасно, але з перевагою одного з них.

Прогіркання – серія сполучених окислювальних і гідролітичних реакцій під впливом повітря і сонячного світла. Під час прогіркання утворюються альдегіди, кетони, спирти, ефіри, низькомолекулярні кислоти. Внаслідок прогіркання жир набуває жовтого забарвлення, має прогірклий смак і різкий неприємний запах. Кисень окислює в першу чергу ненасичені жирні кислоти за місцем їх подвійних зв'язків, тому на початкових стадіях псування жирів з'являються перекисні сполуки. Далі кислоти розкладаються до альдегідів, альдегідокислот та інших сполук, які надають продуктам неприємного смаку і запаху, а в людини викликають захворювання шлунка і кишечнику. Жири, що містять більше ненасичених кислот, менш стійкі під час зберігання. Тому порівняно швидше піддається окисленню жир риб і птахів, повільніше – свинячий і ще повільніше – баранячий та яловичий. Висока вологість складських приміщень, наявність у них плісняви прискорюють цей процес.

Осалювання (стеаринізація) – вид псування жиру, який характеризується утворенням із перекисів оксикислот та продуктів їх полімеризації. При цьому жир знебарвлюється, стає щільним, набуває салистого присмаку, підвищується його температура плавлення. Причиною цього є вплив світла, а прискорюють його каталізатори – мідь, залізо, свинець, кобальт, марганець. Осалювання, як правило, зазнають тваринні жири, в яких переважають тригліцериди не насичених жирних кислот (коров'яче масло, свинячий і гусячий жир тощо).

Пакування, зберігання і транспортування жиру. Топлені тваринні жири пакують у дерев'яні бочки і ящики. Бочки для жиру виготовляють із деревини, що не містять смол (бук, клен, дуб, береза, осика). Клепка тари повинна бути без сучків і тріщин. Жир пакують тільки в нову тару, яку перед зливом в неї жиру старанно миють гарячою водою, обдають гарячою парою, просушують і перевіряють на міцність. Дубові бочки вимочують 2-5 днів, а потім пропарюють, після чого наповнюють жиром.

Жир у тару вливають у розплавленому вигляді при температурі 40- 45 °С до самої кришки, щоб витіснити зсередини все повітря (наявність у тарі повітря – одна із причин псування жиру). Наповнену тару залишають відкритою на 8-10 год., щоб жир застиг, потім закривають і направляють на склад для зберігання.

Якщо топлений жир у тарі планується для тривалого зберігання (6-8 міс), це необхідно робити при температурі 4 °С і вологості повітря не вище 75-80 %. У камері, де зберігається жир, не можна тримати рибні продукти і фрукти. Приміщення складу повинно бути чистим, сухим і побіленим. Фондові жири під час тривалого зберігання періодично (раз на місяць) необхідно перевіряти на кислотність, вологість, прогіркання і міцність тари.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології побічної продукції тваринництва» автора Гончаренко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кістковий жир: отримання та застосування“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Загальні відомості про побічну продукцію тваринництва, птахівництва та бджільництва

  • Готова та основна сільськогосподарська продукція

  • Характеристика супутньої і побічної продукції та відходів виробництва, як економічна доцільність безвідходних технологій у тваринництві

  • Ветеринарно-санітарні вимоги до обробки тваринницької сировини

  • Технологія обробки, консервування та зберігання шкіряної сировини, отриманої при забої сільськогосподарських тварин

  • Загальні принципи зняття шкур, їх обробка та консервування

  • Первинна обробка шкур

  • Види шкіряної сировини та їх характеристика

  • Шкури коней, віслюків, мулів та лошаків

  • Шкури свиней

  • Шкури овець і кіз

  • Оцінка якості шкіряної сировини

  • Дефекти шкіряної та шубно-хутрової сировини

  • Клеймування шкіряної та хутрової сировини

  • Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

  • Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

  • Шубні та хутрові овчини

  • Технологія отримання та обробки кератиновмісної сировини: щетина, кінський волос та волос великої рогатої худоби, вовна, пір'яно-пухова сировина, роги, копита, кістки

  • Сировина з рогів та ратиць

  • Технологія первинної обробки крові та виробництво сухих кровопродуктів

  • Характеристика основних етапів обробки крові залежно від виготовлення готових продуктів

  • Технологія отримання ендокринно-ферментної та спеціальної сировини з сільськогосподарських тварин

  • Класифікація та промислова цінність ендокринно-ферментної та спеціальної сировини

  • Загальні вимоги до збору, первинної обробки та консервування окремих видів ендокринно-ферментної сировини

  • Маркування, пакування, умови та режими зберігання і транспортування відповідно до вимог ДСТУ 4495:2005 Сировина ендокринно-ферментна та спеціальна. Технічні умови

  • Кишкова і сичужна сировина: первинна обробка та оцінка її якості

  • Основні етапи при обробці кишкової сировини. Загальні технологічні вимоги

  • Обробка консервованих кишок-сирцю у фабрикат

  • Технологія первинної обробки сичугів. Сортування, зберігання та транспортування сичужної сировини

  • Жир-сирець сільськогосподарських тварин і птиці

  • Хімічний склад жиру-сирцю. Тригліцириди: температура плавлення та температура застигання

  • Органолептичні та фізико-хімічні показники жирів деяких сільськогосподарських і диких тварин

  • Кістковий жир: отримання та застосування
  • Побічні продукти в бджільництві: технологія їх отримання та використання

  • Підвищення врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур внаслідок запилення бджолами

  • Гній та пташиний послід – відходи тваринницьких підприємств (отримання, зберігання, обробка та використання)

  • Вермикомпостування – технологія отримання біогумусу на основі посліду птиці