Шкури коней, віслюків, мулів та лошаків

Технології побічної продукції тваринництва

Шкури коней відрізняються від шкур великої рогатої худоби своєрідною конфігурацією (рис. 11): вони мають подовжені ділянки кінцівок, шиї та голови. Характерною їх ознакою є грива і проділ волос (волосорозділ) на передній межі стегон від черева до спини. На спині у шкур коней волосся завжди направлено до крупу. На них коней ніколи не зустрічається "вихор", характерний для шкур великої рогатої худоби. Передня і задня частини кінської шкури неоднакові за структурою та товщиною. Задня частина шкури (хаз) зазвичай більш товстіша і міцніша, ніж передня (перед). Тому із задньої частини шкури дорослого коня виготовляють взуття, а з передньої – хром і юхту.

За ГОСТ 1134-73 кінські шкури за їх масою поділяють на чотири групи. До першої групи відносять шкури лошат масою до 5 кг, другої – шкури молодняку масою від 5 до 10 кг, до третьої і четвертої груп – шкури дорослих коней: легкі (від 10 до 17 кг) і важкі (понад 17 кг).

Топографія шкур коней

Рис. 11. Топографія шкур коней:

1 – шпигель; 2 – хаз; 3 – перед: 4 – шия; 5 – голова; 6 – лапи; 7 – поли

За віком та оцінкою волосяного покриву встановлено (ГОСТ 21275- 75) такі категорії шкурок:

Лоша-склізок – шкурки лошат недоносків-викиднів або випоротків, яких вилучають із плаценти при ну тру ванні туші після забою кобили. Розрізняють склізок-голяк, у якого немає волосяного покриву або є лише місцями та склізок волосяний. Чим старший плід, тим краще розвинений у нього волосяний покрив. Волосся в нього густе, блискуче. шовковисте, муаристс або гладеньке, не більш як 0,5 см завдовжки. Розмір шкурки до 50 дм2, маса близько 2 кг. На сорти склізок не поділяють.

Лоша-сисун, або лоша хутрове. – шкурки лошат-молочників до тримісячного віку. їх поділяють на три сорти: перший – довжина волосяного покриву від 0,5 до 1 см, він гу стий, блискучій, муаристий або гладенький; другий – довжина волосу від 1 до 1.5 см, він недостатньо гу стий, блискучій, муаристий або гладенький; третій – покривний волос недостатньо густий, бляклий, без ознак линьки. 1.5-2 см завдовжки. Площа шкурки до 70 дм". маса – 1.5-2.5 кг. товщина до 1.5 мм.

Лоша-уросток – шку рка лошати віком від 3 до 6 місяці, яке вже споживає рослинні корми. Волосяний покрив його перебуває на стадії заміни первинного волосу вторинним, грива помітно виділяється. Площа 80-130 дм2, маса - 2.5-5 кг. товщина до 2 мм.

Вимітка – шкурка молодняку віком 2,5-3 роки. Волосяний покрив вторинний, порівняно грубий, майже без пуху. Площа 120-200 дм2, маса 5-10 кг.

На товщину шкур впливає стать: шкури жеребців, як правило, крупніші й важчі шкур кобил.

Відомо, що за показниками екстер'єру та основним призначенням коней поділяють на три групи: ваговози, упряжні (рисисті) та верхові. Крім того, виділяють аборигенні південні степові та північні лісові породи коней.

Шкури ваговозів дуже щільні, крупні, важкі, товсті. Шкури упряжних (рисистих) коней меншою масою та товщиною, але вони дуже щільні. З них отримують високоякісну сировину. Шкури верхових коней порівняно тонкі, легкі та невеликих розмірів. За щільністю вони значно поступаються шкурам коней двох попередніх груп.

Шкури степових та гірських коней приблизно таких же розмірів, як і шкури верхових коней, але більш щільніші й міцніші. Шкури коней лісових районів щільні, міцні, з них виробляють високоякісний продукт.

Кінські шкури оцінюють за площею та наявністю на них вад (дірки, порізи, запрілини, ураження міллю, волосоїдами, ороговілі ділянки, заломили, перерослість волосу, ознаки линьки та ін.). Хутрові шкури, які мають вад більше за встановлену норму (перша група – до 25%, друга – до 50% за площею), приймають як шкіряну сировину. Площу шкур визначають множенням її довжини (від основи хвоста до основи шиї) на ширину і виражають у квадратних сантиметрах ( або квадратних дециметрах).

Шкури віслюків і лошаків за товарними властивостями вельми схожі зі шкурами кінського молодняку, але в них немає чубка на лобі та поділу волос (волосорозділ). Шкури ослів відрізняються високою щільністю та еластичністю. Вкриті короткою, порівняно м'якою вовною. їх розмір становить 100-200 дм2.

Шкури ослів використовують для виробництва галантерейної й рукавичної шкіри. Шкурки ослят раннього віку можна використовувати для виробництва хутряних виробів.

Шкурки мулів та лошаків за товарними властивостями займають проміжне положення між шкурами коней та ослів.

Наступний розділ:

Шкури свиней


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології побічної продукції тваринництва» автора Гончаренко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шкури коней, віслюків, мулів та лошаків“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Загальні відомості про побічну продукцію тваринництва, птахівництва та бджільництва

  • Готова та основна сільськогосподарська продукція

  • Характеристика супутньої і побічної продукції та відходів виробництва, як економічна доцільність безвідходних технологій у тваринництві

  • Ветеринарно-санітарні вимоги до обробки тваринницької сировини

  • Технологія обробки, консервування та зберігання шкіряної сировини, отриманої при забої сільськогосподарських тварин

  • Загальні принципи зняття шкур, їх обробка та консервування

  • Первинна обробка шкур

  • Види шкіряної сировини та їх характеристика

  • Шкури коней, віслюків, мулів та лошаків
  • Шкури свиней

  • Шкури овець і кіз

  • Оцінка якості шкіряної сировини

  • Дефекти шкіряної та шубно-хутрової сировини

  • Клеймування шкіряної та хутрової сировини

  • Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

  • Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

  • Шубні та хутрові овчини

  • Технологія отримання та обробки кератиновмісної сировини: щетина, кінський волос та волос великої рогатої худоби, вовна, пір'яно-пухова сировина, роги, копита, кістки

  • Сировина з рогів та ратиць

  • Технологія первинної обробки крові та виробництво сухих кровопродуктів

  • Характеристика основних етапів обробки крові залежно від виготовлення готових продуктів

  • Технологія отримання ендокринно-ферментної та спеціальної сировини з сільськогосподарських тварин

  • Класифікація та промислова цінність ендокринно-ферментної та спеціальної сировини

  • Загальні вимоги до збору, первинної обробки та консервування окремих видів ендокринно-ферментної сировини

  • Маркування, пакування, умови та режими зберігання і транспортування відповідно до вимог ДСТУ 4495:2005 Сировина ендокринно-ферментна та спеціальна. Технічні умови

  • Кишкова і сичужна сировина: первинна обробка та оцінка її якості

  • Основні етапи при обробці кишкової сировини. Загальні технологічні вимоги

  • Обробка консервованих кишок-сирцю у фабрикат

  • Технологія первинної обробки сичугів. Сортування, зберігання та транспортування сичужної сировини

  • Жир-сирець сільськогосподарських тварин і птиці

  • Хімічний склад жиру-сирцю. Тригліцириди: температура плавлення та температура застигання

  • Органолептичні та фізико-хімічні показники жирів деяких сільськогосподарських і диких тварин

  • Кістковий жир: отримання та застосування

  • Побічні продукти в бджільництві: технологія їх отримання та використання

  • Підвищення врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур внаслідок запилення бджолами

  • Гній та пташиний послід – відходи тваринницьких підприємств (отримання, зберігання, обробка та використання)

  • Вермикомпостування – технологія отримання біогумусу на основі посліду птиці