Шкури овець і кіз

Технології побічної продукції тваринництва

Шкури овець – овчина – за товарними властивостями різноманітні, тому використовують їх як у виробництві шкіри, так і при виробництві хутра. Характер використання шкур овець залежить від структури, товарних властивостей та стану вовнового покриву. Шкурки ягнят відносяться, як правило, до хутрової сировини. Шкури дорослих овець більшості порід використовують переважно у хутровому або овчинно- шубному виробництві. Незначну частину сировини, непридатну для вичинки хутра, направляють для виробництва взуттєвого або одежного шеврету та галантерейної шкіри.

Властивості і характер використання шкур овець значною мірою залежить від породи. За структурою і якістю вовнового покриву овець поділяють на тонкорунні (мериносові), напівтонкорунні, напівгрубововнові та грубововнові.

Залежно від виробничого призначення шкури овець (овчини) поділяють на товарні групи: хутряну, шубну і шкіряну. До хутрових відносять шкури овець перших трьох напрямів продуктивності з доброякісним вовновим покривом, придатним для хутрового виробництва. До шубних відносять шкури, які одержані від помісних овець з використанням тонкорунних або напівтонкорунних баранів, з помітними ознаками грубововнових овець, а також шкури усіх грубововнових овець.

Шубні шкури овець поділяють на російські, степові та романівські.

Шкури овець російські – шкури усіх грубововнових порід овець, крім курдючних і каракульських.

Шкури овець степові – шкури курдючних грубововнових і дорослих каракульських овець.

Шкури овець романівські – шкури дорослих романівських овець та їх помісей з іншими грубововновими вівцями і шкури молодняку цієї породи у 5-7-місячному віці.

Якщо за станом вовнового покриву шубні шкури овець непридатні для виготовлення шубних виробів, то їх використовують як шкіряну сировину.

Шкури кіз – козяча – залежно від їх віку поділяють на наступні категорії.

Хутряний козлик – шкурки козенят підсисного віку (до 1-1,5 місяці), а також козенята-недоноски (абортовані або випоротки) на останніх стадіях їх утробного розвитку. Площа шкурок 8-15 дм2, маса 0,2-0,8 кг. Вони тонкі, з м'якою еластичною шкіряною тканиною. Вони вкриті густим первинним вовновим покривом. Шкурки хутряного козлика використовують переважно для вичинки хутрового напівфабрикату.

Особливо дрібна козлина – шкурка козлят у віці від 1 до 2-3 місяців. Площа шкурок 15-25 дм2, маса 0,8-1,2 кг. Шкіряна тканина м'яка, еластична, вкрита густим первинним вовновим покривом. Від шкурок хутряного козлика відрізняються більшою довжиною волос, більш грубішою остю та відсутністю у більшості випадків муаристого рисунка.

Шкурки, які мають густий неушкоджений вовновий покрив, використовують для вичинки хутрового напівфабрикату. Шкурки із значними ушкодженнями вовнового покриву, рідкововнові та низьковолосі є цінною сировиною для виробництва рукавичного шевро та галантерейної шкіри.

Мілка (легка) козлина – шкурка підрослих козлят у віці від 3 до 5-6 місяців. Площа шкурок приблизно 25-45 дм2, маса 0,6-2,2 кг. Характеризуються високою щільністю, еластичністю та задовільною товщиною. Вони є кращою сировиною для виробництва найбільш цінних видів взуттєвого шевро (лак-шевро, шевро світлих і ярких тонів). Ця козлина дає шкіри високої міцності, щільні, м'які, з витонченим зовнішнім виглядом. її використовують також на виробництво галантерейної та рукавичної шкіри.

Середня козлина – шкура кіз 6-10-місячного віку. Площа шкур приблизно 45-60 дм2, маса 1-3 кг. Вони порівняно товсті та щільні, вкриті достатньо відрослим вторинним вовновим покривом. Середню козлину використовують для виробництва різних видів взуттєвого шевро.

Велика (важка) козлина – шкура дорослих кіз, щільна, вкрита відрослим вторинним вовновим покривом з великим вмістом грубої ості. Площа шкур більше 60 дм2, маса 1,5-4,0 кг. Шкури переробляють у шевро, на підкладкову і галантерейну шкіру, а також для виробництва шкіри "велюр" та взуттєвої замши.

Найкращими за якістю є шкури молочних і молочно-пухових кіз (хлібна, або руська, козлина). Вони порівняно тонкі, вирівняні за товщиною, щільні, еластичні та міцні. Шевро, виготовлене з руської козлини, за міцністю перевершує всі інші види шевра.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології побічної продукції тваринництва» автора Гончаренко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шкури овець і кіз“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Загальні відомості про побічну продукцію тваринництва, птахівництва та бджільництва

  • Готова та основна сільськогосподарська продукція

  • Характеристика супутньої і побічної продукції та відходів виробництва, як економічна доцільність безвідходних технологій у тваринництві

  • Ветеринарно-санітарні вимоги до обробки тваринницької сировини

  • Технологія обробки, консервування та зберігання шкіряної сировини, отриманої при забої сільськогосподарських тварин

  • Загальні принципи зняття шкур, їх обробка та консервування

  • Первинна обробка шкур

  • Види шкіряної сировини та їх характеристика

  • Шкури коней, віслюків, мулів та лошаків

  • Шкури свиней

  • Шкури овець і кіз
  • Оцінка якості шкіряної сировини

  • Дефекти шкіряної та шубно-хутрової сировини

  • Клеймування шкіряної та хутрової сировини

  • Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

  • Технологія виробництва шубно-хутрової сировини

  • Шубні та хутрові овчини

  • Технологія отримання та обробки кератиновмісної сировини: щетина, кінський волос та волос великої рогатої худоби, вовна, пір'яно-пухова сировина, роги, копита, кістки

  • Сировина з рогів та ратиць

  • Технологія первинної обробки крові та виробництво сухих кровопродуктів

  • Характеристика основних етапів обробки крові залежно від виготовлення готових продуктів

  • Технологія отримання ендокринно-ферментної та спеціальної сировини з сільськогосподарських тварин

  • Класифікація та промислова цінність ендокринно-ферментної та спеціальної сировини

  • Загальні вимоги до збору, первинної обробки та консервування окремих видів ендокринно-ферментної сировини

  • Маркування, пакування, умови та режими зберігання і транспортування відповідно до вимог ДСТУ 4495:2005 Сировина ендокринно-ферментна та спеціальна. Технічні умови

  • Кишкова і сичужна сировина: первинна обробка та оцінка її якості

  • Основні етапи при обробці кишкової сировини. Загальні технологічні вимоги

  • Обробка консервованих кишок-сирцю у фабрикат

  • Технологія первинної обробки сичугів. Сортування, зберігання та транспортування сичужної сировини

  • Жир-сирець сільськогосподарських тварин і птиці

  • Хімічний склад жиру-сирцю. Тригліцириди: температура плавлення та температура застигання

  • Органолептичні та фізико-хімічні показники жирів деяких сільськогосподарських і диких тварин

  • Кістковий жир: отримання та застосування

  • Побічні продукти в бджільництві: технологія їх отримання та використання

  • Підвищення врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур внаслідок запилення бджолами

  • Гній та пташиний послід – відходи тваринницьких підприємств (отримання, зберігання, обробка та використання)

  • Вермикомпостування – технологія отримання біогумусу на основі посліду птиці