У 20-ті роки формування соціології праці відбувалося на фоні гострої дискусії навколо системи Ф. Тейлора. Багато вчених вважали можливим досягнення високої продуктивності праці без її інтенсифікації. Соціологічна проблематика промислового виробництва активно вивчалася в межах наукової організації праці, для розвитку якої були характерними міждисциплінарність і комплексність, дослідження психофізіологічних і соціальних аспектів праці, широке розповсюдження психотехнічних досліджень. У ті роки проблемами дослідження і практичної організації праці займалося понад 10 науково-дослідних інститутів, видавалося до 20 журналів із проблем управління і практичної організації виробництва.
Великий внесок у розвиток соціології і наукової організації праці зробив С. Г. Струмілін, який розробляв питання стимулювання і підвищення продуктивності праці, вивчав умови організації праці, спосіб життя і побут робітників, їх бюджет часу. Нормування, раціональні методи і прийоми праці, організація робочого місця, трудове навчання стали об'єктом вивчення Центрального Інституту праці (Москва, 1920), директором якого був відомий вчений і дослідник О. К. Гастєв. Багато соціологічних і психологічних ідей О. К. Гастєва залишаються актуальними і сьогодні. Зокрема, його ідеї стосовно організації колективної діяльності, необхідності вивчення соціальних установок працюючих, врахування специфіки технології в детермінації соціальних процесів.
Усвідомлення ролі людського фактора у виробництві стимулювало у 60—70 роках подальше емпіричне дослідження соціологічних проблем праці. Відбувалося утвердження соціології праці як науки, предмет якої виходить за межі промислового виробництва і охоплює вивчення діяльності і закономірностей суспільних відносин у сфері праці в цілому. Основна проблема соціології праці цього періоду торкалася вивчення соціально-психологічного клімату трудового колективу, особливостей матеріального і морального стимулювання працівників, вдосконалення умов і організації праці, виходячи з аналізу наслідків науково-технічної революції (Н. І. Дряхлов, О. Г. Здравомислов, О. І. Кравченко, Г. В. Осіпов, Б. Д. Паригін, В. Г. Подмарков, Ж. Т. Тощенко, В. О. Ядов та інші). Про стан розвитку соціологічного знання свідчать і такі факти: тільки за період з 1973 по 1979 pp. обсяг публікацій із соціології праці зріс у 3,1 рази.
В Україні соціологія праці значною мірою зосереджувалася навколо питань, пов'язаних із розробкою планів соціального розвитку підприємств, регіонів, галузей. Цьому сприяв і розгляд соціологічної служби на підприємстві як важливого структурного елементу в системі соціального управління. Діапазон досліджуваних і вирішуваних проблем українськими соціологами був широкий: від аналізу результатів дії організаційно-технічних нововведень до питань, пов'язаних із професійною орієнтацією і добором кадрів, їх плинністю та адаптацією до виробничого середовища (С. Й. Вовканич, М. П. Лукашевич, Л. О. Олесневич, В. Л. Оссовський, А. О. Ручка, Ю. І. Саєнко, М. О. Сакада, Л. В. Сохань та ін.).
Впровадження засад ринкової економіки в Україні поставило перед соціологією праці цілий ряд невідкладних завдань прикладного характеру. Це і розробка науково обґрунтованих заходів управління трудовими ресурсами в умовах скорочення чисельності працюючих (В. Є. Пилипенко, В. А. Полторак та ін.), це і побудова соціальних моделей прогнозного характеру, які б комплексно охоплювали динаміку змін у сфері праці (Є. І. Головаха, І. О. Кулініч, Л. М. Хижняк, А. Г. Хоронжий та ін.), це і дослідження процесів трудової міграції і плинності кадрів (С. О. Макеєв, Г. І. Мімандусова, І. М. Прибиткова та ін.), це і запровадження нових інноваційних методів і підходів в організації виробництва та підтримки соціологічних структур у системі як промислового виробництва, так і за його межами (Б. Г. Нагарний, Ю. О. Чернецький та ін.).
Сьогодні у соціології праці можна виокремити низку відносно самостійних напрямків дослідження, серед яких:
соціологія особистості—вивчає ціннісно-мотиваційну структуру працюючої людини, проблеми її адаптації в трудовому середовищі, місце індивіда в системі виробничих відносин, вплив стилю керівництва на ефективність трудової діяльності тощо;
соціологія виробничих груп і колективів — закономірності організації спільної трудової діяльності, виникнення і шляхи подолання трудових конфліктів, проблеми соціального контролю і нормативної регуляції трудової поведінки, оптимізації стилю керівництва, інтегративні феномени міжособистісної взаємодії (згуртованість, соціально-психологічний клімат спрацьованість тощо);
соціологія професій - престижність тих чи інших видів трудової діяльності, планування професійної кар'єри, особливості ведення профорієнтаційної та профконсультаційної роботи, проблеми добору й атестації кадрів, їх професійної підготовки та перепідготовки тощо;
промислова соціологія - соціальні наслідки науково-технічного прогресу, вплив умов і організації праці на ефективність трудової діяльності, задоволеність працею, вибір форм та стратегій трудової поведінки, проблеми стимулювання трудової активності та інше;
соціологія виробничих організацій — структуру і системи управління виробництвом, розподіл повноважень і влади, моделі організації виробничих процесів, їх зв'язок із зовнішнім середовищем;
в соціологія зайнятості — теоретичні соціальні основи і прикладні аспекти функціонування ринку праці, проблеми, пов'язані з соціальним захистом працюючих і безробітних, їх адаптацією та перенавчанням у нових економічних умовах, а також соціальні механізми трудової міграції та трудових переміщень у сфері праці.
Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування і становлення соціології праці“ на сторінці 2. Приємного читання.
