СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

Спеціальні та галузеві соціології

Кримінальні зв'язки належать до нелегальних взаємодій. Вони мають як спільні риси зі "звичайними" відносинами, так і важливі відмінності. Кримінальна дія, з якої і починається встановлення подібних стосунків, — "класичний" різновид соціальної дії, де є усі формальні атрибути останньої: (1) фізична дія або зумовлена бездіяльність; (2) раціональне осмислення як самої дії, так і її наслідків, попереднє планування й підготовка (з боку злочинця); (3) соціальна зумовленість дії, орієнтація на іншого, врахування різних умовностей і обставин, хоча і в дуже специфічній та спотвореній формі. Кримінальні стосунки мають звичайну для соціальних відносин внутрішню структуру; вони вельми поширені; існують усталені форми, патерни як кримінальних дій, так і поведінки потерпілих; більше того, кримінальна поведінка може бути функціональною як з точки зору способу життя окремих верств населення, так і існування "великого" суспільства, де інститути права, моралі, релігії склалися під тиском загрози злочинності.

Соціум злочинців, який постійно відновлює кримінальні стосунки, є достатньо помітним прошарком у кожному суспільстві, хоча не всі соціологи й політики схильні це помічати. Цікаву гіпотезу висунув у низці публікацій московський кримінолог Д. Лі. Він вважає, що соціум злочинців є константа, яка складає 5,6% від усього населення країни. У свою чергу, Д. Лі спирається на теорію, що розробив відомий соціолог Ю. Давидов. Останній доводить: у кожній системі, яка здатна на розвиток і стабільне функціонування, повинна бути дисгармонійна складова. Наразі її роль і виконує злочинність. На думку авторів гіпотези, зазначена складова суспільства має свій оптимальний розмір. В ситуації, коли дисгармонія занадто поширюється, у системі настає хаос, коли вона спадає нижче певного мінімуму - застій й стагнація [5]. Сьогодні передчасно однозначно стверджувати, що "модуль злочинності" становить константу, яка дорівнює 5,6%, але думки й аргументи Д. Лі заслуговують на уважний розгляд. Функціональність соціуму злочинців відбивається і в інших ознаках сучасного українського суспільства.

Сьогодні широкі соціальні прошарки майже не можуть виживати, займатися бізнесом або політикою, не порушуючи закон. І вони не належать до професійної злочинності. Якщо цю обставину можна ще "списати" на пострадянську реальність і несприятливі обставини перехідного періоду, то в Америці виникла інша ситуація. Сьогодні в цій країні є колосальна кількість арештантів (на 100 тисяч населення у тюрмах США знаходиться близько 700 осіб, тоді як, наприклад, у Німеччині та Франції — близько 70). Нільс Крісті, відомий норвезький кримінолог, присвятив проблемі збільшення тюремного соціуму на Заході спеціальне дослідження з підзаголовком: "Вперед до Гулагу західного зразка". Він показав, що правоохоронна діяльність, пенітенціарна система поступово перетворилися на потужну індустрію, яка годує велику кількість людей і фірм [6]. Отже злочинність отримала у "великому" соціумі якщо не своїх захисників, то потужні прошарки осіб, чия доля, матеріальне благополуччя, кар'єра щільно пов'язані зі злочинністю.

Кримінальні стосунки різняться від легальних відносин кількома обставинами: по-перше, вони у більшості випадків брутально нав'язуються однією стороною (злочинцем), тоді як потенційні жертви намагаються уникнути зустрічі з уявним злочинцем і часто докладають до цього великих зусиль, укріплюючи оселі, охороняючи різними способами власність, змінюючи стиль життя й форми активності; по-друге, здебільшого є латентними (прихованими), власне, ніч завжди була метафорою злочину; по-третє, виступають як гостроконфліктні взаємодії, іноді подібні конфлікти (у посткримінальній фазі) тривають роками; по-четверте, відрізняються підступністю, раптовістю виникнення, нагадують військовий напад, коли атакуюча сторона сподівається захопити супротивника зненацька й неготовим до опору; по-п'яте, будуються на принципах, які є антиподом соціального порядку, знищуючи елементи довіри, емпатії, альтруїзму, на яких, власне, й постала людська цивілізація.

Специфіка кримінальних стосунків виявляється і в окремих їх різновидах. До них належать: (1) стосунки за типом "хижак — жертва", (2) відносини кримінального симбіозу, (3) кримінально-довірчі стосунки. Перший різновид притаманний більшості загальнокримінальних злочинів. Найбільш яскраво він проявляється у насильницьких і корисливо-насильницьких злочинах, де об'єктом нападу безпосередньо виступає людина. Убивство, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, розбійний напад, пограбування, різні напади на особу, які супроводжуються насильницькими діями, тероризуванням, приниженням гідності, залякуванням, є традиційними злочинами, де злочинець часто полює на свою жертву як мисливець на дичину. Але найбільш поширеним злочином відтоді, коли майно поділилося на "своє" і "чуже", є "тихе полювання" на власність громадян, тобто різноманітні крадіжки. Так, в Україні в 2001 р. з 503,7 тисяч зареєстрованих злочинів - 250,5 тис. (49,7%) - крадіжки. Предметом кримінального зв'язку тут виступають речі, майно, гроші, які опосередковують кримінальний зв'язок. Сама дія відбувається таємно від хазяїна, але це не змінює суті стосунків, де фігурують "хижак" та його "жертва". Але кримінологи визнають також інший тип злочинів — "злочини без жертв". До них відносять корупційні дії, нелегальний обіг наркотиків, проституцію та інші подібні діяння, де нібито немає потерпілих і ніхто не гукає "Караул!". Тут виникає злочинний симбіоз сторін, які домовляються про нелегальну оборудку, а страждає хтось третій, або взагалі потерпають інтереси суспільства в цілому.

Нарешті, у третьому випадку, кримінальні стосунки складаються як перевтілення довірчих стосунків, без яких не може існувати сучасне суспільство. Ми приречені довіряти при купівлі речей у крамниці, на прийомі у лікаря, в банківській установі, коли користуємося послугами громадського транспорту або літаків і залізниці, та у безлічі інших ситуацій. Саме це й використовують різноманітні шахраї для збагачення за рахунок довірливих громадян.

Епоху 90-х pp. ще довго будуть згадувати ті українці, хто довірив свої гроші, готівку так званим трастовим компаніям, фінансовим пірамідам, які часто створювалися з однією метою - обікрасти і припинити своє існування. А недбалість посадових осіб, чиновників, фахівців, контролюючих безпеку роботи атомних реакторів, санітарний стан міст, якість питної води та ін. призводить до кримінальних подій іншого характеру: "позапланових" злочинів, аварій, техногенних катастроф тощо, які фактично тримаються на тому ж типі відносин — зловживанні довірою. Отже, злочин також можна розглядати як особливий тип відносин, як кримінальні стосунки, які, на відміну від швидкоплинних статей кримінальних кодексів, що змінюють раз по разу свій зміст, за своєю суттю є вічними супутниками соціального життя.

Соціологічний сенс категорії "злочинність "полягає в тому, що цим терміном позначається вагомий соціальний факт, зв'язаний функціональними і причинно-наслідковими зв'язками з суспільством і різноманітними соціальними фактами та інститутами - рівнем життя, розміром безробіття, народними традиціями, кримінальною політикою держави, інститутами релігії і освіти, правоохоронною й пенітенціарною системами тощо. Е. Дюркгейм визначив головні ознаки соціальних фактів: 1) об'єктивність (незалежність від свідомості й волі окремих індивідів) існування; 2) масовість однотипних проявів, усталеність форм та кількісних характеристик, що відображають різні статистики; 3) вплив соціальних фактів на соціальну поведінку й спосіб життя індивідів. Усе це є притаманним злочинності. Злочинність зручно розглядати як числову модель, яка складається з низки числових показників.

Головним показником є кількість злочинів, які фіксуються кримінальною статистикою (або відбулися реально з урахуванням латентної злочинності), на певній території за визначений проміжок часу.

Цей показник - рівень злочинності - обчислюється частіше за все по роках в масштабах країни, в кордонах адміністративних територій, у межах окремих громад. Злочинність є доволі стабільним явищем, її рівень в окремих країнах і місцевостях з року в рік хоча й коливається, але у незначних пропорціях відносно загальної маси злочинів. Винятки становлять кризові роки, перехідні періоди, коли порушуються звичні суспільні пропорції, і можливі суттєві збільшення показника злочинності. Саме такий сплеск злочинності фіксує українська кримінальна статистика першої половини 90-х pp.; свого піку рівень злочинності сягнув у 1995 році, коли було офіційно зафіксовано понад 600 тисяч злочинів. На початок 2000-х pp. він знизився приблизно до 500 тис. подій протягом року, а 2002 р. — навіть "упав" до 450,7 тисяч випадків.

Абсолютні показники вираховуються також за окремими видами злочинних посягань, злочинців і їх категорій (за віком, статтю, рецидивом, громадянством тощо). Картину доповнюють відносні показники, різні коефіцієнти, які дозволяють здійснювати порівняльний аналіз. Обчислюються показники кримінальної активності населення в цілому по різним регіонам і соціально-демографічним групам. Коефіцієнт злочинності вираховується як кількість злочинів (або злочинців), що припадає пересічно на 10 тис. або 100 тис. осіб. У 2002 р. цей показник в Україні дорівнював: пересічно 910 злочинів з розрахунку на 100 тис. мешканців. Як засіб порівняння злочинності у різних країнах коефіцієнт "спрацьовує" лише тоді, коли в них діють схожі кримінальні закони та системи реєстрації злочинів і ведення кримінальної статистики. В Україні коефіцієнти злочинності в 5-Ю разів нижчі від розвинутих європейських країн за рахунок того, що у нас більшість кримінальних подій не реєструються зовсім, вони належать до так званої латентної злочинності. Реальна безпека громадян, яка є важливою складовою якості життя, у нас не тільки не вища, але й поступається більшості розвинутих країн. Важливими показниками злочинності є різні структурні (процентні) індикатори, які вказують на співвідношення різних елементів, видів і форм злочинності, їх питому вагу, а також динамічні показники, що фіксують зміни основних показників по роках і розкривають тенденції злочинності. Останнє є підставою для складання кримінологічних прогнозів.

Свого часу Е. Дюркгейм запропонував доволі парадоксальне тлумачення злочинності, яке так і не було термінологічно сприйняте науковою спільнотою. Видатний французький соціолог вважав важливою процедурою соціологічного дослідження розмежування нормальних фактів і соціальних патологій (відхилень). Злочинність в її пересічному розмірі для конкретно взятого суспільства він розглядав як нормальний факт, а різкі коливання рівня злочинності (прикладом можуть бути події в Україні початку 90-х pp.) трактував як патологію. Ідея Дюркгейма зводилася до того, що злочинність існує завжди в усіх типах суспільств, в "спокійні" періоди її рівні по роках майже тотожні, отже це є для суспільства певною соціальною (не плутати з юридичною!) нормою. Більше того, він дійшов висновку: інститути права, моралі, релігії сформувалися такими, якими вони є, під тиском і через загрозу злочинності. Отже, суспільство без злочинності уявити не можна, бо це вже буде щось зовсім інше і нам невідоме, а соціологи утопіями не переймаються. Натомість класик соціології не виправдовував злочинців і конкретні злочини.

На прикладах злочину й злочинності ми можемо простежити принципову різницю між індивідуальним фактом і соціальним фактом. Перший є випадковою подією, що підкоряється психічно-вольовому стану особистості, а другий - закономірним явищам. Злочинність, як і народжуваність або смертність, є стохастичним процесом, тобто соціальний факт складається з випадкових і незапланованих подій, але підкоряється закону великих чисел і перетворюється у підсумку на стабільне явище, яке вже не залежить від волі, бажань або настроїв окремих людей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СПЕЦІАЛЬНИХ ТА ГАЛУЗЕВИХ СОЦІОЛОГІЙ

  • ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Статус і роль економічної соціології у системі соціологічних наук

  • Вітчизняна економічна соціологія. Основні напрямки досліджень

  • Суб'єкти економічних відносин

  • Соціально-економічна поведінка особистості

  • Соціально-економічні орієнтації населення України

  • СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

  • Політика як соціальний феномен

  • Участь громадян у політичному процесі

  • СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

  • Сучасна соціологія культури як наукова дисципліна.

  • Аналіз культури як системи

  • Статика і динаміка як основні характеристики культури-системи.

  • Проблема взаємовідносин системи-культури і системи-суспільства.

  • Аналіз сучасних соціокультурних систем.

  • Актуальні дослідницькі теми соціології української культури

  • Нові реалії функціонування художньої культури.

  • Емпіричні виміри української соціології культури.

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

  • Предметна сфера соціології освіти

  • Освіта як соціальний інститут

  • Система освіти України

  • Шляхи розв'язання економічних проблем освіти

  • СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ

  • Історія та сучасний стан західної соціології моралі

  • Розвиток вітчизняної соціології моралі

  • СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • Поняття про релігію

  • Концепції походження релігії

  • Релігійність

  • Критерії релігійності

  • Релігійні організації

  • Держава і церква

  • Релігія в світі

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

  • Особистість як суб'єкт соціальних відносин

  • Особистість як об'єкт соціальних відносин

  • ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Теорії електорального вибору

  • Теоретичний аналіз електоральної активності

  • Види досліджень та методи прогнозування в електоральній соціології

  • СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ
  • Історичний шлях і теоретичні набутим соціології злочинності

  • Актуальні емпірико-соціологічні дослідження

  • СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ

  • Формування і становлення соціології праці

  • Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу

  • Розділ 12. СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

  • Формування організаційної культури як важливий соціальний процес