Теорії електорального вибору

Спеціальні та галузеві соціології

• 3. Чому від виборів до виборів, та навіть у період передвиборчої кампанії, іноді електоральні установки та поведінка змінюються дуже значно, хоча зміни соціально-класових, поселенських та особливо етнорелігійних структур відбуваються дуже повільно?

У будь-якому разі, хоча вплив статусних чинників на електоральну поведінку й існує, він не носить безпосереднього характеру, стимул (статусна належність) — реакція (електоральна поведінка). Цей вплив опосередкований сформованими в сім'ї, школі та найближчому оточенні ідеолого-політичними ідентифікаціями.

Саме останні фактори стали предметом особливої уваги теоретиків соціально-психологічної теорії електоральної поведінки, розробленої в 60-ті роки XX століття колективом дослідників Мічиганського університету під керівництвом Апгуса Кемпбела [12].

Згідно з точкою зору прихильників соціально-психологічної теорії електоральної поведінки, яку ще можна назвати теорією партійно-ідеологічного голосування, прихильність виборців до певної політичної партії, певного типу партій чи кандидатів складається в ході ранньої політичної соціалізації індивіда в сім'ї та найближчому оточенні (школі, на вулиці). А тому виборці в країнах із досвідом виборів у кілька десятиліть, усталеною партійною системою, часто голосують за ті ж партії, за які голосували їхні батьки, діди. При цьому, як відзначає російська дослідниця Ю. В. Шевченко, "прихильність до партії є більш важливим фактором, ніж ідеологія. Коли приєднання до партійної платформи відбулося давно, зміст її самої стає малозначимим" [10, 132].

Разом із тим, як статусна, так і соціально-психологічна теорія (соціальної чи ідеологічної ідентифікації), які пояснюють наявність усталених прихильників певних партій та кандидатів у різних країнах, нездатні пояснити динаміку електоральної поведінки виборців. Адже соціально-групова структура та рання політична соціалізація поколінь змінюються дуже повільно, протягом десятиліть, а електоральна поведінка змінюється значною мірою від виборів до виборів.

Ще більші проблеми виникають при аналізі електоральної поведінки виборців у країнах, де демократія тільки стверджується, партії виникають і зникають дуже швидко, немає партійної ідентифікації (окрім ідентифікації з Комуністичною партією), які могли сформуватись у період ранньої політичної соціалізації старшого та середнього покоління громадян. В цих країнах електорат знаходиться ще на тій стадії, коли ідентифікація можлива виключно на базі ідеології, про що свідчать, до речі, особливості електоральної усталеності в країні.

Для виборця важлива не сама партія, а ідеологія. На наступних виборах він може віддати перевагу іншій партії, але його прихильність вихідній ідеологічній орієнтації звергається. Про ідеологічний характер ідентифікації виборців з партіями та кандидатами свідчать і дані про досить високий рівень усталеності виборчих переваг громадян в Україні та Росії щодо правих, лівих та центристських партій та кандидатів.

Але й ідеологічна версія теорії політико-партійної ідентифікації неспроможна пояснити динаміку виборчої активності й виборчих переваг населення, бо ідеологічні установки, по-перше, змінюються значно повільніше, ніж електоральна поведінка, а, по-друге, пояснення змін в електоральній поведінці змінами ідеологічних установок ставить нову проблему — а чим же зумовлена зміна самих ідеологічних ідентифікацій?

Спробою подолати статичний характер статусної та партійно-ідеологічної теорій електоральної поведінки стала поява концепцій раціонально-інструментального характеру - теорій раціонального вибору чи "економічного" голосування. Основоположником цього напрямку вважається американський політолог Ентоні Даунс, чия класична робота "Економічна теорія демократії" з'явилась 1957 року.

Головною тезою теорії раціонального вибору в інтерпретації Е. Даунса є положення, згідно з яким "кожен громадянин голосує за ту партію, яка, на його думку, буде найбільш корисною для нього в порівнянні з іншими" [13, 36]. Але яким чином пересічні виборці, які мало цікавляться програмами політичних партій і кандидатів та їх діяльністю, можуть визначити "корисність" для них самих різних партій та кандидатів? На думку Е. Даунса, виборці, які намагаються мінімізувати свої затрати часу та інтелекту для знайомства з суб'єктами політичного процесу, не читають і не розуміються на політичних програмах і рішеннях, вимушені в своїх оцінках орієнтуватись на "ідеологічні ярлики". Але в такому разі теорія раціонального вибору не долає вад теорії партійно-ідеологічного голосування, а суперечить даним соціологічних досліджень про низький рівень ідеологічної ангажованості виборців.

На подолання цих проблем теорії раціонального вибору були спрямовані роботи інших послідовників цієї теорії -У. Ріккера, П. Ордешука, М. Фіоріни.

Моріс Фіоріна з Йельського університету переглянув уявлення Даунса про роль ідеології в формуванні електоральної поведінки, вважаючи, що "громадяни володіють тільки одним видом порівняно "надійних" даних: вони знають, як їм жилося при даній адміністрації. їм не треба знати в деталях економічну чи зовнішню політику діючої адміністрації, щоб оцінювати результати цієї політики" [14, 5]. А тому виборцям необов'язково знати та розбиратись у програмах політичних партій та кандидатів. Варто лише оцінити: якщо результати цієї політики призвели до покращення економічного становища сім'ї виборця - він голосує "за", якщо погіршились - він голосує "проти" партій-інкубментів, що знаходяться при владі. Ці теоретичні положення знайшли своє підтвердження в багатьох дослідженнях американських, західноєвропейських та пострадянських соціологів і політологів.

Однак, аналіз показує, що не всі виборці навіть при провальній економічній та соціальній політиці певної партії чи Президента відвертаються на наступних виборах від них та голосують за їхніх супротивників. Досить тривалий час залишається певне "ядро" електорату, яке навіть при погіршенні економічного і соціального становища залишається вірним своїй партії чи кандидату, зберігає свою партійну чи ідеологічну ідентифікацію. В усталених демократичних країнах між партіями та кандидатами "мігрують", як правило, політично малоінформовані та партійно неідентифіковані виборці. Та й у нових демократіях ідеологічно ідентифіковані виборці або залишаються "вірними" своїм партіям, незалежно від успіхів їхньої економічної політики, або переходять до інших партій того ж ідеологічного напрямку.

Крім того, хоча теорія М. Фіоріни дає пояснення феномена динаміки електоратів партій та кандидатів, що знаходяться при владі, однак вона не дає однозначної відповіді на запитання, яким політичним партіям, що знаходяться в опозиції, переходять голоси від цих виборців. У країнах із двох-, трьохпартійною системою це питання є риторичним. Якщо в США при владі демократи, то протестний електорат переходить від них до республіканців, і навпаки. В Великобританії голоси відходять до опозиції її Величності. Значно складніше це питання виглядає. в багатопартійних країнах Західної Європи та постсоціалістичних країнах з неусталеною мультипартійною системою.

А тому виникає необхідність подолання проблем всіх теорій електоральної поведінки та їх синтезу чи доповнюваності. Аналіз результатів соціологічних досліджень електоральної поведінки в постсоціалістичних країнах, які тяжіють до континентально-європейського типу електоральної культури, показує, що партійно-ідеологічно ідентифіковані виборці переважною більшістю голосують згідно зі своїми ідеологічними ідентифікаціями за партії та кандидатів свого ідеологічного напрямку. Але значна частина (від третини до половини виборців

України та Росії) не має жодних ідеологічних ідентифікацій та голосує ситуативно-економічно, в залежності від свого соціально-економічного самопочуття.

При цьому аналіз та дослідження показують, що:

· ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують партії та кандидатів, що знаходяться при владі, якщо за період їхнього керівництва досягнуто певних успіхів в соціально-економічній політиці (голосування "Від добра - добра не шукають");

· ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують партії та кандидатів, що знаходяться при владі, і в разі їх неуспіхів у соціально-економічній політиці та погіршенні умов життя виборців, в разі, якщо вони зуміли переконати виборців у ще більшій неспроможності в цих питаннях їх опозиційних супротивників (голосування по принципу: "З двох (багатьох) бід вибирають меншу");

· ідеологічно неідентифіковані виборці підтримають ту партію чи кандидатів з опозиційних сил, які в певних галузях чи регіонах досягай найбільших успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем (якщо такі є);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорії електорального вибору“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СПЕЦІАЛЬНИХ ТА ГАЛУЗЕВИХ СОЦІОЛОГІЙ

  • ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Статус і роль економічної соціології у системі соціологічних наук

  • Вітчизняна економічна соціологія. Основні напрямки досліджень

  • Суб'єкти економічних відносин

  • Соціально-економічна поведінка особистості

  • Соціально-економічні орієнтації населення України

  • СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

  • Політика як соціальний феномен

  • Участь громадян у політичному процесі

  • СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

  • Сучасна соціологія культури як наукова дисципліна.

  • Аналіз культури як системи

  • Статика і динаміка як основні характеристики культури-системи.

  • Проблема взаємовідносин системи-культури і системи-суспільства.

  • Аналіз сучасних соціокультурних систем.

  • Актуальні дослідницькі теми соціології української культури

  • Нові реалії функціонування художньої культури.

  • Емпіричні виміри української соціології культури.

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

  • Предметна сфера соціології освіти

  • Освіта як соціальний інститут

  • Система освіти України

  • Шляхи розв'язання економічних проблем освіти

  • СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ

  • Історія та сучасний стан західної соціології моралі

  • Розвиток вітчизняної соціології моралі

  • СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • Поняття про релігію

  • Концепції походження релігії

  • Релігійність

  • Критерії релігійності

  • Релігійні організації

  • Держава і церква

  • Релігія в світі

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

  • Особистість як суб'єкт соціальних відносин

  • Особистість як об'єкт соціальних відносин

  • ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Теорії електорального вибору
  • Теоретичний аналіз електоральної активності

  • Види досліджень та методи прогнозування в електоральній соціології

  • СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

  • Історичний шлях і теоретичні набутим соціології злочинності

  • Актуальні емпірико-соціологічні дослідження

  • СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ

  • Формування і становлення соціології праці

  • Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу

  • Розділ 12. СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

  • Формування організаційної культури як важливий соціальний процес