§ регулятивна (цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної культури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку); в комунікативна (культура виступає одним із найрозповсюдженіших і найефективніших засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати один одного);
§ інтегративна і дезінтегративна (культура здатна як згуртовувати людей, забезпечуючи цілісність спільноти, так і поділяти їх, протиставляючи один одному).
Як бачимо, в цій класифікації (до речі, як і в багатьох інших) в один реєстр зводяться різномасштабні функції. Тож дехто з дослідників культури вважає, що слід шукати ті закономірності, які б допомогли перетворити перелік соціальних функцій культури із хаотичного рядоположення в певну цілісність. Один із можливих варіантів вирішення цього завдання полягає у виявленні основної функції культури.
Так, існує точка зору, що основна функція культури полягає у здатності останньої нормалізовувати соціальне життя та діяльність індивідів (підґрунтя цієї концепції можемо знайти ще у працях Г. Спенсера, на думку якого, розвиток усіх складних об'єктів - суспільство, природа - відбувається на підставі спільних закономірностей). Зокрема, М. Мамардашвілі трактує культуру як здатність людини володіти нею ж здобутим знанням універсуму, як систему кодування, відтворення, трансляції відповідних умінь, досвіду, знань, що має знакову природу. З його концепцією перегукуються ідеї Л. Іоніна, на думку якого, індивіди свідомо кодують свою поведінку з метою організації і нормалізації власної діяльності.
Сказане зводить у цілісну версію Е. Маркарян, вважаючи основною функцією культури адаптивно-негентропійну. Зміст цієї функції полягає у впорядковуванні і організації культурних процесів та самозбереженні системи "культура — суспільство", а сама функція виявляється у двох аспектах — адаптації (функціонування і розвиток) та негентропії (здійснення стратегії адаптації — вироблення ефективних механізмів для якнайкращого здійснення адаптації). Іншими словами, культура тут виступає як інформаційна система, функція якої — встановлення критеріїв відбору суспільством шкал цінностей із метою забезпечення свого повноцінного розвитку при відсутності значних катаклізмів, катастроф. Крім того, це означає, що культура задає людині критерії поведінки навіть у тих випадках, коли це не цілком усвідомлюється розумом, виступаючи як універсальний механізм організації суспільного життя, внутрішнє джерело його розвитку.
Насамкінець зауважимо: питання про принципову відмінність тверджень "культура — підсистема суспільства" і "суспільство — підсистема культури" не варто сприймати буквально, адже жодна культура не може функціонувати без людини, яка створює суспільство і водночас живе в ньому (в тому, що нею ж створено). Соціальне і культурне, суспільство і культура не співвідносяться як ціле і частина, система і підсистема, а натомість виступають як два взаємопов'язаних аспекти суспільного життя, які окремо слід розглядати лише аналітично — з метою кращого розуміння культурних процесів, що відбуваються в суспільстві. Що ж до специфіки зазначених аспектів, то вона полягає в тому, що соціальний контекст віддзеркалює суспільне життя з огляду на зразки і способи поведінки людей, згуртування їх у групи, а культурний аспект - з огляду на значення, цінності і норми, завдяки яким люди або групи взаємодіють між собою.
Що ж до спроб об'єднати зазначені два підходи при означенні культури, то тут можна скористатись підходом, який слідом за Ф. Тенбруком пропонує Л. Іонін, характеризуючи культуру як репрезентативну. Головна характеристика репрезентативної культури полягає в тому, що всі елементи даної системи є дієвими в силу її активного прийняття або пасивного визнання, які і визначають ситуацію в суспільстві. Більше того, таке розуміння культури до певної міри здатне примирити і дві наведені вище тенденції розгляду культури - об'єктивістську і культурно-аналітичну, оскільки в дане визначення культури входять не лише об'єктивні інститути і структури, але й наші уявлення про характер цієї об'єктивності. Інший варіант "синтезу" — розвиток запропонованого П. Сорокіним соціокультурного підходу, згідно з яким суспільство розглядається як єдність "культурності" і "соціальності", що створюється в процесі людської діяльності.
Аналіз сучасних соціокультурних систем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблема взаємовідносин системи-культури і системи-суспільства.“ на сторінці 2. Приємного читання.
