Розділ «3.3. Стратегічні і тактичні цілі сталого розвитку регіону»

— по-друге, з існуючими відмінностями в якості трудоресурсного потенціалу по регіонах. В наслідок міграцій в містах утворився більш молодий трудоресурсний потенціал, причому зовсім не збалансований по потребах в ньому економіки і старіння (катастрофічне) трудоресурсного потенціалу в селах і малих містах;

— по-третє, високий "відтік мізків" (висококласних професіоналів) за кордон із-зі відсутності попиту на них в нашій країні, не говорячи вже про низьку оплату праці або просто відсутність робочих місць. Це сформувало високий рівень злочинності в містах і мародерство у сільській місцевості.

В зв'язку з безробіттям виникла проблема малих міст. Міграція особливо молодого покоління погіршила структуру населення. Для обновлення населених пунктів і надання їм життєвого імпульсу необхідно створити нові робочі місця, вирівнювати умови праці і побуту населення особливо в селищах міського типу (с.м.т.) і селах, а для цього потрібно нарощувати їх виробничу і соціальну базу. В цих поселеннях необхідно розвивати в першу чергу легку і харчову промисловість, промисловість будівельних матеріалів, деревообробну, швейну, плодоконсервну, хлібопекарську і ін.. А там, де збереглися архітектурні пам'ятки, фрагменти історичних ландшафтів та рекреаційні ресурси — розвивати туризм і санаторно-курортні центри і відповідну сферу послуг. В малих містах, де є залізничні вузли, потрібно створювати постачально-збутові підприємства і розширювати послуги залізничного транспорту з відповідною інфраструктурою.

Цілком очевидно що в малих містах і с.м.т. важко повністю створити такі соціальні умови життя як у великих містах, тому підвищувати привабливість таких поселень на перспективу потрібно за рахунок соціальної компенсації. Наприклад, наявністю великої жилої площі у будинках котеджного типу та пільгові умови його будівництва; наявністю присадибних ділянок; газифікації; проведення водопроводів у поселеннях; розвиток мережі пересувних форм обслуговування та ін.

На ряду з економічними і соціальними шляхами вдосконалення системи розселення і розвитку будівництва важливу роль відіграють і управлінські. Для ефективного розвитку міст і с.м.т. необхідно відповідний рівень децентралізації управління їх соціально-економічного розвитку. Однак, всі вони, зазвичай, не мають в наявності ресурсної бази, якої було б достатньо для відокремлення. Для цього потрібно, щоб їх економіка мала у своєму складі три збалансованих між собою блоки галузей, які мають різні джерела фінансування, різну підзвітність і по-різному беруть участь в територіальному поділі праці. Перший блок — це галузі, які визначають спеціалізацію міста, його участь в економіці області чи регіону. Такі галузі повинні регулюватися з боку обласних або державних адміністративних органів: масштаби виробництва, його інтенсифікація, запровадження нових технологій, інвестиційний процес, збутові контракти, поточне фінансування, ціноутворення і т. д..

Другий блок — галузі, які забезпечують ефективну роботу галузей спеціалізації. Це так звані допоміжні виробництва. До таких слід віднести різні ремонтні підприємства, виробництво будматеріалів та електроенергії, деревообробна промисловість та ін.. В цих галузях повинна відбутися кооперація або акціонерна форма власності.

Третій блок — це ті галузі, які забезпечують у містах і селах відтворення населення і трудових ресурсів. До них відносяться більшість галузей сфери обслуговування, значна частина харчової, легкої та плодоконсервної промисловості. Тут може отримати найбільше значення недержавна кооперативна і приватна форма власності, а також дотичне регулювання ціноутворення. Однак, загальні вказівки про зміну структури виробництва, зниження рівня безробіття, підвищення рівня життя населення, демографічна політика, соціальне забезпечення населення повинні вирішуватися на державному і регіональному рівнях. Це стосується не тільки окремих поселень (міст, с.м.т. і сіл) але й регіонів загалом, враховуючи територіально-галузеву структуру; природно-економічні умови.

Під час розробки цільових програм обов'язково потрібно враховувати не тільки регіональні особливості, але й екологічний (рекреаційний) фактор. Під час забудови міст чи розміщення підприємств треба йти по можливості шляхом меншого відведення земель сільськогосподарського призначення. Також не треба забувати, що ріст населених пунктів (особливо урбанізація) призводить до погіршення навколишнього середовища: зростають проблеми водопостачання, відведення місць загального відпочинку, обмежуються можливості місцевої влади що до поліпшення санітарно-епідеміологічного стану довкілля. В кінцевому результаті це призводить до забруднення навколишнього середовища і обумовлює надмірне захворювання і смертність. Правда, тут мається на увазі, що мова йде про кількісний, екстенсивний ріст міст, а не їх соціально-економічний розвиток на інтенсивній основі. Разом з тим регулювання розвитку дає можливість принципово міняти територіально-галузеву структуру виробництва, його організацію на обшир-них територіях.

В умовах ринкових відносин об'єктом регулювання програмного впливу з метою регулювання сталого розвитку повинні виступати не тільки самі міста, але і адміністративно-територіальні райони, які повинні бути зацікавленні у формуванні територіальної соціально-економічної системи. Стержнем регіональної економічної політики повинно бути не просто стримування росту крупних міст, а ще й: по-перше, звільнення крупних міст від рутинного виробництва, матеріало-, водо-, енерго-, і трудоємного виробництва, потрібно навпаки, нарощувати темпи високотехнологічних і наукоємних виробництв легкої і харчової промисловості споживчої орієнтації; перепрофілювати структуру крупних підприємств з метою створення нових робочих міст в малих містах та с.м.т. у формі філіалів, цехів чи просто малих підприємств, які технологічно обслуговують крупні або є дочірніми підприємствами; по-друге, цілеспрямовано забезпечувати інтеграційні процеси в регіонах під впливом крупних і середніх міст, які в умовах ринкової економіки повинні ставати ядром формування якісно нових територіальних соціально-економічних систем які будуть глибоко інтегровані виробничою інфраструктурою. Це дасть можливість припинити нарешті стихійну маятникову міграцію людей і нарощування населення за рахунок механічного приросту. Позитивним моментом такої організації повинно стати відродження малих і середніх міст з врахуванням їх історичного минулого і трудових традицій.

Містобудівництво не можна розглядати окремо від розвитку сільських населених пунктів. Перетворення системи сільського розселення передбачає комплексну проблему, вирішення якої охоплює виробничу сферу і соціальну інфраструктуру села. Зараз відбувається тенденція скорочення сільських поселень з приводу зменшення сільського населення (внаслідок відтоку молоді у міста та за кордон). Фактично виживають села, які знаходяться біля автотраси. Тут люди самотужки будують біля доріг приватні кафе, бари, ларьки і в кращому випадку автозаправочні станції чи станції техобслуговування. В "глибинці" виживають ті села, які були центральними садибами бувших колгоспів і радгоспів, які за радянських часів успішно змогли здійснити соціально-економічні перетворення села і тут збереглася соціальна інфраструктура на основі комплексного об'єднання виробництв сільського господарства, переробних, будівельних, ремонтних та інших малих підприємств — це плодоконсервні і сокодавильні цехи, масло-сир заводи, цегельні і спиртові заводи. Але їх одиниці, а в переважній більшості по селах даром пропадає сировинна, гниють овочі та фрукти, яких потребують великі міста в готовому або переробленому виді. В зв'язку з цим необхідно вирівнювати соціально-економічні умови життя населення сіл, які є невід'ємною складовою всієї системи населених пунктів країни. Враховуючи той факт, що житловий фонд в сільській місцевості складається в основному із індивідуальних домів і його добробут вимагає додаткових затрат, то необхідно державній владі через органи місцевого самоврядування коректувати схему сільського розселення на основі нової архітектурно-територіальної організації в складі містобудівельних планів території, враховуючи загальну концепцію сталого розвитку регіонів. Держава повинна сприяти розвитку фермерства та інших видів трудо-зайнятості, таким чином збільшуючи долю поселень багатофункціонального призначення, стимулювати процес переселення міського населення в село.

Ще однією проблемою залишається незавершене будівництво. Тому бажано інвестиції направляти не на нові об'єкти, а в основному на реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств і організацій та на проведення будівництва уже розпочатих об'єктів. Це водночас і знімає проблему нових робочих місць на перспективу. Цілеспрямоване формування територіальних соціально-економічних систем дозволить перейти до збалансованого розвитку малих міст і с.м.т. з обмеженням росту крупних міст в регіоні. Не буде перекосу в соціально-економічному розвитку територій і внутрішньо-регіональних міграцій трудових ресурсів. Управління виробничою і суспільною діяльністю з метою забезпечення сталого розвитку в регіоні передбачає наявність моніторингу та відповідної бази, яка повинна містити в собі:

— систематизовані звітні дані для оперативного передбачення поточного положення в сферах соціального і економічного життя, а також в області навколишнього середовища;

— аналітичні дані і нормативні матеріали, які необхідні для розробки поточних і перспективних рішень, що зорієнтовані на стабілізацію і прогресивний розвиток економіки, соціального життя і екологічної системи;

— дані про сталий розвиток подібних територіальних соціально-економічних систем у розвинутих зарубіжних країнах необхідні для проведення порівняльного аналізу і обґрунтування адекватних міжнародним стандартам нормативів взаємодії суспільства з навколишнім середовищем.

Структурно в інформаційній базі доцільно виділити три основні блоки: 1) економіка, 2) соціальна сфера, 3) навколишнє середовище. Кожен із блоків вимагає показники, які висвітлюють ресурси оцінюючої ТСЕС, її стан, її тренди і програми розвитку на короткостроковий і довгостроковий час при певних індикативних параметрах. Важливим практичним напрямком у формуванні комплексу аналітичних даних сталого розвитку є оптимізація систем екологічного моніторингу як інструмент контролю за станом середовища проживання і визначення адекватності господарських рішень, які приймаються. Потрібно більш глибше зрозуміти сутність екологічних проблем, які визначаються багатостороннім і комплексним впливом забруднюючих засобів, зрозуміти взаємодію середовищ, взаємозалежність і кореляцію між інтегральним забрудненням довкілля і біомедичними показниками здоров'я людей. Необхідність комплексного підходу до вивчення забруднення і деградації навколишнього середовища з розробкою методів оцінки сукупного впливу на неї техногенезу. Отримані результати дадуть можливість картографічно продемонструвати ареали "чорних" і "сірих" плям на території регіону, як ТСЕС, виявити просторову залежність між медико-біологічними характеристиками населення і забрудненням середовища його проживання, візуально визначити можливі причини патології і зони ринку.

Отже, система показників сталого розвитку регіонів, яка базується на регулярному і системному аналізі даних у сфері соціальних процесів, економічного і екологічного розвитку, повинна стати постійним компонентом оцінки регіональних умов, розробки стратегічних напрямків адміністративно-аналітичного забезпечення управління розвитку регіону.