Розділ «Стародавні народні свята»

На Введення 21-го листопада зима вводиться в свої володіння. Звечора подекуди святять воду дохристиянським звичаєм: беруть її там, де сходяться три воді, і проливають через полум'я. Це дуже цілюща вода. Напередодні корів обсипають сім'ям, а вим'я мастять маслом, щоб давала багато молока. Також обкурюють їх і замовляють, щоб відьми не приходили.

На Введення багато ворожіння та гадання. Хто перший з чужих прийде до хати, — так і станеться: як багатий і здоровий — на щастя, а як старий та недужий — на зле. До Введення покінчуеться вся господарська, робота, бо починається новий господарський рік. Хто б по цьому тер коноплі, накличе бурю: був на це свій час!

На Свято Катерини, 24 листопада, багато гадають про одруження, і цим це Свято нагадує Андрея. Особливо цікаве кликання Долі, коли дівчина вилазить на ворота й кличе: «Доле, Доле, йди до мене вечеряти!» Це роблять під Катерини або в її день.

А через два дні, 26 листопада, св. Георгія-Юрія (чи, власне, пам'ять Освячення Храма Св. Великомученика Георгія в Києві, перед св. Софією), а по народньому: Вовче Свято, — його святкують, щоб вовки худоби не хапали, бо Юрій керує вовками.

Багато ігрищ та різних гадань припадає на Свято Андрея, 30-го листопада, коли молодь, парубки та дівчата, ввечері, зібравшися на Досвітки, хапають, т. зв. кал ату. Робиться це так. Калату, цебто пшеничний круглий великий корж чи хліб, густо помазаний медодо, підвішують на мотузку до сволока, а хлопці їдуть під нею на коцюбі й хапають її, щоб укусити, але послуговуватись руками не вільно. Хто їде, проказує: «їду, їду калату хапати!» Калата, звичайно, калатається, й утікає з рота й маже обличчя медом, з чого здіймається гучний регіт у хаті. По забаві всі сідають за вечерю, на якій конче мусять бути й вареники, але їсти їх треба дуже обережно, бо свавільні дівчата начиняють їх для сміху чимбудь, напр. часто вовною. Тут же з'їдаються й рештки калати.

Калата, як твердять дослідники, це різдвяний хліб, перенесений на Андрея, це французький раin de calende, болгарський колендар, албанський колендра, — різдвяний хліб, що печеться під Різдво й роздається колядникам. Друга назва калати — король; саму калату звуть: калата (від калататися, гойдатися), калита, калета, як до вимови місцевости.

Для вороження під Андрія дівчата «сіють» льон чи коноплі й приговорюють:

«Андрію, Андрію,

на тобі коноплі сію,

дай мені, Боже, знати,

з ким буду шлюб брати!» (Плавюк 2).

Взагалі цього вечора гадають про будучу пару різними способами.

З Св. В а р в а р й, 4 грудня, ніч поменшала, день побільшав: «Варвара ночі ввірвала, а дня приточила» (приказка). Дівчата варять для хлопців вареники з маком, але замість маку часом може бути на збитки й що інше, часто вовна.

З Св. Микалаєм у нас нема пов'язаних народніх свят, як то бачимо в Росії.[240]

13. Боротьба Церкви з поганськими звичаями на Святах

Як бачимо, стародавні Свята не позникали безслідно, не були остаточно згладжені, але вперто позоставалися й за часів Християнства, і дійшли аж до нашого часу. Християнство остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім обрядам і прив'язавши стародавні Свята до певне окреслених дат Свят християнських.

Різні народні свята, а пізніше й Свята церковні переповнені найрізнішими звичаями та повір'ями, які сягають ще доісторичних, дохристиянських ча сів. І повно гадань, які прив'язуються до тих чи інших Свят.

Дуже багато всього цього постало з глибокої давнини і не в Україні. Проти цих звичаїв, повір'ЇЕ'. та ворожби завжди виступала Церква, звучи це ідольським. Звичайно, багато зникло з життя, але багато ще й позосталося.

Церква завжди виступала проти різних домішок до християнських Свят, і до цього прямували її головно два Канони VI Вселенського Собору, т. зв, Трульського. Це Канони 61 і 62, які міцно берегла вся Православна Церква.

Ось 61- й й Канон: «Ті, хто віддається ворожбитам, або так званим стоначальникам (так звалися старші волхви), або іншим таким, щоб вивідати від них, що ті схочуть їм відкрити, згідно з попередніми про них постановами, нехай підпадають Правилу шестилітньої епітимії.