Розділ «Українська демонологія»

Дохристиянські вірування українського народу


1. Надприродні сили


В глибоку давнину первісна людина всюди довкола себе бачила багато такого, що було їй незрозуміле й сильніше від неї, що звичайно їй шкодило, і все те треба було не тільки вмилостивляти, але й зрозуміти. Зрозуміння довкільного світу давало первісній людині заспокоєння, бо навчало її відповідно жити, щоб не попадати в великі клопоти. Усі надзвичайні явища дуже рано були персоніфіковані, але злі духи звичайно отримували збірну назву, а не одиничне ім'я, певне тому, що їх було занадто багато, напр. лісовик, русалка й т. ін.

Стародавні писані пам'ятки часто згадують, що наші предки почитали річки, болота, потоки, криниці, джерела, гори, рослини, ліси тощо, і приносили їм жертви («жряху»), то це треба розуміти так, що почитали тих божків, які де проживали. Слов'янська демонологія була досить розвинена, бо слов'янин круг себе бачив цілий світ вищих істот, усе було в його уяві одухотворене й персоніфіковане. Усе кругом було сильніше від людини, і все йому часто шкодило.

Спочатку довколишні духи були добрими, але з бігом часу вони ставали й злими, особливо деякі з них, що все пильнували дошкульно нашкодити. Шкода від злих духів була найрізніша, але вони звичайно шкодять кожен у своїй ділянці. Скажемо, під час сну злий дух може влізти в людину, що лягла спати, не проказавши заклинання, і створити їй різні хвороби; може влізти злий дух і з водою, коли не прийняти відповідних мір. Неврожаї, голод, затьми, завірюхи, бурі, холод і т. ін., взагалі всяке зло в природі чинять злі духи, щоб нашкодити людям. Навіть зла людина може тебе перестріти, наврочити, зочити й т. ін., і треба вміти відцуратися від цього своєчасно й належно.

Найголовніше, щоб берегтися від надприродних сил, — треба вміти їх належно вмилостивляти, вміти приносити їм улюблені жертви, і деякі духи справді вмилостивляються ними. Але на деяких і це не впливає, — тоді треба їх заклинати, залякувати, ^обманювати й т. ін. Злі духи здавна сильно бояться кукурікання півня та брехання пса, а пізніше стали боятися й церковного дзвону, ладану та найбільше Хреста, — цього всього вони не терплять, а почувши, лякливо втікають до постійних своїх сховищ.

Коли злі духи приносять на яку оселю загальну [хворобу (пошесть), то ще й тепер рятують її самі жінки вночі: голі або в самих сорочках, з розпущеним волоссям, вони оборують оселю навкруги, при тому сильно галасують і б'ють у сковороди, чавуни, заслонки від печей й т. ін., і перелякана галасом хвороба втікає з оселі, і вже не вернеться у виораний круг. Коли така хвороба в літі, можна й обманом позбутися її: вночі жінки колядують по-під хатами, а хвороба з того думає, що то вже прийшла І Коляда з зимою, і налякана втікає.

Взагалі всякої нечисти, бісів та дияволів дутим кругом, за який нечиста сила не дістанеться, пор. оповідання М. Гоголя «Вій». Як на кого нападає зла сила, то від неї можна й відігнатися, вдаривши її наодлі (навідмах) правою рукою. Коли Іпристріне зла людина, то шептуха мусить «вилити»! й відшептати цей пристріт.

Взагалі всякої нечисти, бісів та дияволів, дуже багато. Любить вона селитися по прірвах, безоднях та бур'янах. Пустка, порожня хата, улюблена оселя для нечистих: тут вони справляють свої гулянки вночі, аж хата ходором ходить! Особливо любить нечисть розгулювати вночі на молодику, коли народжується новий місяць. До здохлого всяка нечисть лине, а звідси й вираз: «Вішати на кому здохлих псів».

Різних родів злої чи нечистої сили було дуже багато. Як я вже вище говорив, на початку ці надлюдські духи були спокійні й допомагали людині, але пізніш вони обернулися, особливо підо впливом Християнства, в силу нечисту, в бісів, і їх зайняттям стало шкодити людям. Та людина проте давала собі раду з цими духами, — їх треба вмилостивляти, треба вміти з ними обходитися й жити.[87]

Значно пізніше до надприродної сили віднесено й велетів, — великанів, що живуть десь на краю світу, на Сході. Це чудодійні стародавні сили, з якими воював ще Олександер Македонський, і які згадуються в «Олександрії».[88]


2. Вплив Християнства на демонологію


Християнство застало в українського народу вже розвинену демонологію, і властиво істоту її змінило мало, — воно головно принесло нові назви: диявол, демон, сатана. Але, з бігом часу, Християнство змінило сам погляд на демонологію: надприродну силу воно остаточно обернуло в силу злу, нечисту.

Зате Християнство принесло багато нових способів боротьби з цими малими божками, що стали зватися головно бісами. Слово б і с (ст. сл. бес) широко відоме в нашій літературі з XI віку, яким тепер у полемічній християнській літературі стали звати стародавніх богів. Але слово це добре було знане й до Християнства. Уся зла сила не може зносити Хреста чи Хресного Знамення, — він охорона від бісів. Воду можна пити тільки перехрестившись або перехрестивши її, тоді вона буде поживною, а зла сила (біс) не вскочить ротом у людину. Кладучися спати вночі, треба, помолившися, перехрестити всі вікна, двері й усі подушки, — нечиста сила напевне не влізе.

Зла сила часом закриває роди жінці, тоді треба відкрити в Церкві Царські (Райські) Врата, і роди легко зараз відбудуться. При родах взагалі треба все відкривати: двері, вікна, комин. Щоб не-' чиста сила не входила в хліви й не знущалася над скотиною, що вона любить робити, треба страсною свічкою поробити Хрести на дверях, а худобу окропити йорданською водою; помагає ще й розвішування по хлівах деякого зілля.

Хто кладеться спати на полі чи в лісі, неодмінно треба перехреститися, тоді змій чи зла сила не влізе ротом під час сну, що вона любить робити. Навіть при позіханні або чханні треба добре стерегтися, щоб не влізла нечиста сила, а тому треба хреститися.

Про впливи Християнства я розповім пізніше докладно, в X відділі про двоєвір'я, а тут зазначаю його тільки поверховно; див. іще кінцевий розділ демонології: Боротьба Християнства з дияволом.


3. Родинний культ


З давнього часу родина була в нас дуже міцна, бо ЇЇ скріплював родинний культ. Культ домового божества надзвичайно старий, відомий у всіх індоєвропейських народів. Домове вогнище (очаг), на якому горів невгасимий вогонь, здавна був головною Святинею дому, — він беріг щастя дому і всіх членів родини. Домове родинне вогнище було в нас першим жертівником, а голова родини — першим жерцем. Старший в родині, батько (пор. пізніше «батюшка» — Священик) виконував усі необхідні обряди, зв'язані з домовим вогнищем.

Богом домового вогнища став у нас домовик, чи домовий, що витворився з найдавнішого часу; в давніх «Словах» він зветься «хороможитель». Домовик — постійний вартовий дому, покровитель і охоронитель родини.[89] Живе він під піччю чи в запічку, куди з часом перенеслося домове вогнище. Звичайно домовик своїм допомагає, а чужим шкодить; перед нещастям він конче появиться своїм. Але він може шкодити й своїм, коли вони належно не задобрюють його. Розгнівавшись, домовик тісує скотину, заїжджує вночі коні, грюкотить уночі по хаті, в сінях, на горищі, і не дає людям спати, — це ясна ознака, що розгнівили домобика й треба його задобрити.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дохристиянські вірування українського народу» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українська демонологія“ на сторінці 1. Приємного читання.