Розділ «Головні дохристиянські боги»

Дохристиянські вірування українського народу


1. Сварог


В науці остаточно не встановлено, чи слов'яни мали розуміння Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них, як про мнобожників. Грецький письменник VI віку Прокопій у своєму творі «Про готську війну» III. 14 подає важливу звістку про слов'ян та антів, що вони почитали Єдиного Бога: «Єдиного Бога, що посилає блискавку, признають вони владикою всіх». Так само історик XII ст. Гельмольд (І. 83) розповідає про віру балтійських слов'ян і твердить, що вони признають одного Великого Бога, що є богом землі та Неба.

Початковий наш Літопис також, оповідаючи про договори з греками, подає ніби звістку про Одного Бога в киян, але дуже неясно. В договорі князя Ігоря з греками (944–945 р.) читаємо про того, хто порушить цей договір: «Да будеть клят от Бога, і от Перуна». А в договорі Святослава 971 р.: «Да імієм клятву от бога, в єго же віруєм, в Перуна, і в Волоса, скотья бога» (ПСРЛ І. 31). Тут вираз «от бога» неясний, бо може бути й «от Бога» для християнської частини. Дослідник А. Фаминцин бачить тут верховного бога, окремого від Перуна й Волоса (ст. 141).

Розуміння Неба первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йде їм світло та дощ, тому й обожили його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над нами. Так само й слов'яни почитали Небо й молилися до нього. За вірою наших предків, Небо — це місце, де живуть боги, це Палата Божа, а з 6 р і — це вікна, в які вони виглядають на світ. На Небі все добре, бо Боже, а звідси наша стара поговірка: Живе, як у бога за дверима, або: Батьки раді своїй дитині й Неба прихилити. На всяку їжу в нас кажуть: Дар Божий. Розуміння «Небо», «Небеса» слов'яни мали своє ще задовго до прийняття Християнства, і грецьке пе£оз не змогло виперти його.[59]

Можливо, що напочатку єдиним головним богом був у нас Сварог, бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог — батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги, як Сварожичі. Даждьбог, бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі. Слово «Сварог» зв'язують з індійським вуаг, втаїла — Небо, сонце, соняшне світло (правда, В. Ягіч виводив його від слов'янського «варити»).

В Іпатієвому Літопису під 1114 роком читаємо, що по Сварозі «царствова син єго, іменем Солнце, єго же наричють Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен». В цьому місці цього Літопису подається уривок з візантійського хронографу VI–VIІ віку Іоана Малали про Гефеста й його сина Геліоса, і, цікаво, що наш Літописець Гефеста переклав Сварог, а Геліоса — Даждьбог, «син Сварогов». Це переклад десь X віку. В Слові XI віку «Како первое, погани суще, язиці (народи) кланялися ідолом», за списком XIV віку, вогонь зветься Сварожичем: «І огневі Сварожиці моляться».

Свого часу В. Ягіч у свойому журналі сильно удоводнював, що Сварог не був найвищим богом у слов'ян, що до давніх пам'яток він попав тільки випадком; крім того, це був ніби бог північний, новгородський, а не південний. Такої ж думки тримається й Е. Аничков у своїй дисертації 1914 р.: «Язычество й древняя Русь»; він твердить, що Сварог взагалі не був богом, а назва постала від Сварожич, що визначала священний вогонь біля стодоли, і тому його нема серед Володимирових богів, хоч його почитали хлібороби. Але не всі погоджуються з думками Ягіча, напр. М. Грушевський (див. Історія І. 530), і Сварог таки позостається господарем українського Олімпу.

В науковій літературі Сварог — це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя. У грецькій мітології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Щодо ковальства, то в Християнстві покровителем ковальства, замість Сварога, стали Святі Кузьма і Дем'ян (пам'ять 1—14 листопада).


2. Перун


У X віці в нашій українській мітології перше місце займає вже не Сварог, але Перун,[60] відомий і іншим слов'янським народам, а також литовцям Перун головно бог грому й блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживлює все, податель дощу. Пізніше це бог воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірности договору, клянеться завжди Перуном у Києві, де на одному з пагірків стояв його прикрашений бовван: сам був дерев'яний, голова срібна, а вуса золоті. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по ебу в вогненній колесниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах.

У Початковому Літопису бог Перун згадується кілька разів. Уже мужі князя Олега «водиша му-жий на роту (присягу), і кляшася оружьєм своїм, і Перуном, богом своїм» ПСРЛ І. 13, під 907 р.). В договорах з греками 945-го й 971-го років русичі клянуться так само Перуном, що в таких договорах згадується на першому місці серед інших богів.

В одному давньослов'янському перекладі грецького оповідання про Олександра Македонського ім'я бога Зевеса, що стоїть в оригіналі, перекладено словом Перун,[61] а це вияснює значення цього бога. Про те саме свідчить і чеський Ґлоссарій 1202-го року, в якому слово Перун пояснюється словом Юпітер. В «Бесіді трьох Святителів» розповідається, що «два ангела громная єсть: еллінський старець Перун і Хоре жидовин». Перуна згадують і багато інших пам'яток, див. їх вище.

Перун_на всіх наводить страх, бо бєе вогненними стрілами, цебто громом, демонів, але може вдарити й злу людину, чому в нас — особливо в Західній Україні — аж дотепер збереглося стародавнє прокляття: «Бодай тебе Перун побив!»

Уявлення та повір'я про грім та блискавку в нас дуже старі. Під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб'є. Злі сили сильно бояться грому й шукають порятунку під деревами, тому гамліе слід ховатися, щоб випадком не вбило разом з нечистим. Правда грому всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: «Він і грому не боїться».

Вдавнину сильно була поширена ворожбитська книга «Громник», в якій подавалось багато різних повір'їв, напр.: Коли зростає луна, і сильно загримить, то «великий муж помре». Громова стріла має цілющу силу й помагає від хворіб.

Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щаститися такій людині.

Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя й оплодотворюють її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а також злих демонів, і випускають на волю Світло. Коли що запалила блискавка, гдсити не вільно, та й даремно: не загасиш, але можна загасити — як подають перекази — молоком, особливо козиним, та сироваткою.

Пізніше, з прийняттям Християнства, культ Перуна забувався дуже поволі, і не забувся зовсім, але був перенесений на Святих громовиків: Ллдю, Михайла й ін. Постало кілька громових Свят: Гавриїла 12. VII, Кирика 15. VII, Іллі 20. VII, тріскуча Анна 25. VII, Палйкопа — Пантелеймона 27. VII. Най; популярніший громовик — це І л л я, він ходить по Небу в вогненному возі, і головно — полює на чортів вогненними стрілами та блискавками. Свято Іллі, 20. VII, на Гуцульщині зветься «громовим Святом». Володарем блискавки часто звуть Палйкопу (Пантелеймона) чи Палія. Архангол Михаїл під час грози носиться на крилах по Небу й полює на злу силу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дохристиянські вірування українського народу» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Головні дохристиянські боги“ на сторінці 1. Приємного читання.