Розділ «Відунство й повір'я»

1. Впливи й дії волхвів та чарівників

Але хоч волхви й не розвинулися в нас в окремий стан публічних жерців, усе ж таки вони розвинулися в певний клас людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на свій час небуденним знанням. У цьому відношенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно вплинув на народні вірування, і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж дотепер, тільки з бігом часу волхв зміняв своє ім'я на інше. Пор. у «Кобзарі» Т. Шевченка: «Заворожи мені, волхве, друже сивоусий!» 104.

У старовину волхв і кудесник були однозначні, а пізніше від них пішли наші ворожбит, знахор, відьмак, відун, чарівник, чаклун, шептун, чародій, химорбдник, і т. ін., — усе це слова одного значення, тільки з підкресленням якоїсь своєї особливості: ворожбит — від ворожити, знахар — від знати недуги й будуче, відун, відьмак, відьма, відьмувати — відати все, чарівник — хто вміє чарувати, й т. ін. У київському Словнику 1627 р. Памви Беринди ст. 101 старе слово «кудесник» перекладається по-нашому на «чарівник», але подається й згірдливо: кудес — чорт. Цим самим займалися й жінки, і це були: чарівниця, знахарка, ворожка, чаклунка, чародійниця, шептуха й ін.

Усякі відуни згадуються частенько вже в Біблії, як ті, що допомагають людині, напр., коли вавилонському цареві потрібно було розгадати сон, чи то він кличе «чарівників та заклиначів, і чаклунів та халдеїв» (Даниїл 2. 2).

Різного роду чарівники звичайно допомагають людині, а особливо лікують її, звідти їхня сила в народі й уперта невмиручість.[140] З нечистою силою вони звичайно не знаються; навпаки, вони легко викликають своїми вміннями навіть дощ чи погоду, цебто борються з чортами, які той дощ крадуть. Щоб чинності були сильніші, знахар чи ворожбит виконує їх певного часу й на певному місці, напр.: або вранці до світу, або під зорями, або на кладці біля води. Чаклуни знають вірні способи виганяти щурів з обістя, про що є багато переказів. Чарівниці вміють приворожувати хлопців до дівчат, а деякі з них знають навіть молодильне молоко, — щоб не старітися. Часом бувають і злі чарівники, що шкодять людям, особливо своїм ворогам, і насилають на них чари, але інший чарівник легко їх здіймає. Вдавнину ворожбити мали велику силу, й часто бували провідниками племени. Помираючи, відуни можуть передати набуті знання своїм дітям, — це будуть т. зв. «родимі чарівники».

Борис Грінченко в своєму творі «Під тихими вербами» 1901-го року отак описує сучасну знахарку: «Баба Мокрина — то була собі така знаюча баба, на все село знахарка. Чи в кого яка хвороба, чи в чоловіка що пропало, чи якій дівчині від любощів, чи до любощів треба, — всі до неї, до тієї баби Мокрини йшли. Стара вже була, а ще моторна, й бачача на все така, що ну! І вже як підеш до неї, то й не думай нічого брехати, бо однак вона вгада, що брешеш, — тоді вже й пособляти не схоче!» (Твори, вид. 1963 р. т. II ст. 373). — «Стару Хомиху кликнули, щоб замовила кров.» 63.

Як я вище зазначував (див. ст.), слина й плювання, як ознаки сили, звичайні при чаруваннях. Щоб удар був сильніший, треба в руку поплювати. Пор. Приповідки в Плйвюка: Не все той б'є, хто в жменю плює 13, Хоч і дощ іде, а він у долоню плює 107, Не клени, бо шкода слини 160.

Чарівництво, звичайно, взагалі сильно відбилося й по наших старих приповідках, напр.: У вдовиці чари на полиці 35, Баба шептуха від злого духа 4, І ворожка не порадить 178, На вечорницях дівки чарівниці й т. ін.

2. Відьма й її дії

З бігом часу постав особливий рід відунів — відьми. Назва походить від відати — знати, знати все. Бувають відьми родимі, що походять з відьомського роду, вони конче мають малого хвоста, і бувають відьми вивчені, що відьмацтва навчилися від кого іншого, — вони хвоста не мають. Відьом не треба плутати з чарівницями: ці можуть робити й добро, а відьма спосібна тільки на зло. Віра в відьом відома багатьом народам, найбільша вона в німців, поляків і в нас; латинські народи відьом майже не знають.

Жінки були сильніше прив'язані до нашого стародавнього поганства, і по прийнятті Християнства ще довго сильно його трималися. І це жінки найбільше заступили давніх волхвів, і з них постали різні відьми, чарівниці, гадалки й т. ін..[141] У Початковому Літопису читаємо: «Тако во вся роди много волхвують жени чародійством, і отравою, і іними бісовськими козньми». Серед стародавніх сповідних питань згадки про ворожок знаходимо нерідко.

Відьми відьмують, — накликують біду на людей різними способами: вони крадуть дощ і росу, і через них лютують на землі посухи; а то можуть украсти й місяця. Вони доять чужих корів, і нерідко можуть задоїти їх до загину, а відьми родимі можуть доїти й на віддаль. Це вони роблять на збіжжі, на житі, пшениці й ін. т. зв. «закрутки», — закляття на господаря, який, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам скрутиться, як ця закрутка. Не вільно навіть торкатися цих закруток, — їх може зняти з певним закляттям тільки ворожбит. По старих Київських Требниках були особливі Молитви на зняття таких закруток. Чорні коти за*вжди на послугах відьом, і тому зле людині, коли їй перебіжить дорогу чорний кіт. В ніч під Купайла, або іншого часу, відьми й взагалі вся нечиста сила збираються на гулянку на Лису Гору, головно на ту, що на правому боці Дніпра біля Києва, чому «Київська відьма» завжди дуже вправна й найлихіша. У німців відьми також бенкетують у Вальпурґієву ніч, пор. «Фауст» Ґете.

Лиса Гора відома в багатьох народів і з дуже давнього часу, — уже в Біблії її згадується, пор. Числа 23. 3: «І Міл'ам пішов на Лису Гору» (ей, нічим не покрита). Див. також Ісая 13. 2: вилисіла гора, відкрита гора

На гулянки відьми вилітають з хати на коцюбі,вінику чи помелі, або також на чорному коті через комин; щоб вилетіти, вони мусять намаститися особливою мастю. Відьми часто перекидаються домовим звірем, і бігають до людей, щоб їм шкодити. Бувало, що таких перекидьків ранили, і потім удень бачили відьму з цими ранами. Відьма легко стає молодою й вродливою, і такою поспішає на Лису Гору, на бенкети з дияволами.

Відьма завжди знається з нечистим й накладає з ним, тому й має чародійну силу. Для свого відьмацтва відьма чи відьмак уживають особливих чарівних речей: кістку з лиличого крила, гусячий та собачий кал, жаб і т. ін., та готовлять різні чародійні масті.

Відьма не тоне в воді. По судових присудах, кого підозрівали в відьомстві, кидали в воду: коли тримається зверху і не хоче тонути, то певна відьма, коли ж зразу йшла на дно, то невинна.[142] Часом відьми й по смерті не гниють, бо земля їх не приймає. З історіГ знаємо, що року 1667-го гетьман Бруховецький спалив живу полковницю Гострую «за малую вину», чи не за відьмування.[143]

П. Куліш твердить, що «тільки полум'я відьмам біда: бо полум'я й чорти не заговорять (IV. 314). Іпатіїв Літопис під 1173-ім роком подає, що галичани спалили Настю Чагрову, невінчану жінку кн. Галицького Ярослава (оголосивши її відьмою).

Дівчата, особливо гарні, часом стають відьмами чи чарівницями, і приворожують до себе гарних хлопців. Бридкі старі жінки також легко стають відьмами. Так само бридкі чоловіки робляться відьмаками. Взагалі всякі потвори, то відьми чи відьмаки. А вже циганки — всі відьми, і знають найрізніші способи чарування, а ворожіння особливо, і це їхнє заняття.

Щоб позбутися відьми, на Свят Вечір обсипають хліви й стайні маком: відьми дуже люблять мак, і прийшовши до хліва доїти, будуть визбірувати по мачинці, і не матимуть часу йти до худоби.