Розділ «Стародавні народні свята»

Дохристиянські вірування українського народу

На Великдень цілий день гудуть дзвони, і дзвонять не тільки діти, але й дорослі, бо хто на Великдень подзвонить у дзвони, у того врожай буде великий, особливо гречки. Уся нечисть найбільше боїться великодніх дзвонів, і розбігається в страху далеко по нетрах та прірвах.

А дівчата біля Церкви співають веснянки й виводять весняні хороводи; ці особливі веснянки звуться в Галичині «г а ї л к а м й». Веснянки співають і ввесь Світлий тиждень.[215]

Червоне яєчко — ознака радості взагалі, а великодньої зосібна. Про нього багато різних оповідань, у більшості легендарних.

Але «Книга Старчества» — дуже стародавня — подає оповідання великого Отця Івана Дамаскина (777 р.) «О Велиці Дні», яке було дуже поширене по нашій давній літературі. Ось воно:

«Яйце уподоблюється всій тварі: скорлупа як Небо, плівка — як хмари, білок — як води, жовток — як земля, а вогкість посеред яйця — як у світі гріх. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров'ю, як яйцями прикрасив, а вогкість духовную висушив, як яйця згустив.

На Воскресення Господнє один одного цілуємо з червоним яйцем, і проказуємо, один: «Христос Воскрес!» другий: «Воістину Творець Неба і землі і всього світу воскрес із мертвих!»

«Христос Бог наш яйцями дав образа на заплямування жидів».

Це ідеологічне християнське значення великодньої крашанки, яке подав великий богослов Іван Дамаскин (673–777).

Великдень, цебто Воскресення Христове, врочисто святкується, але до цього святкування здавна увійшли й поганські.звичаї. Ще Карфагенський Собор 318-го року виступив проти непотрібного в цьому святкувані. Своїм 68 Правилом він наказує: «Поганських звичаїв не чинити, а саме: на дошках не скакати, і на гойдалках не гойдатися, і яйцями не качати і не бити, і грохотання (реготання) не чинити. А коли хто не послухає цього, нехай буде заборонений 5 років, 140 поклонів на день і 280 Молитов».[216]

Великодня гра крашанками: «На вбитки» — чиє яйце міцніше, і «качати яйцями» позосталося й до наших днів. Воно ще дохристиянське весіннє.

Увесь Великодній тиждень зветься Світлим.


7. Волочільний і обливаний понеділок


Світлий понеділок — це волочільний понеділок, бо люди «волочаться» зо свяченим з хати до хати й вітають один одного, обмінюючись «дорою» (свяченою паскою) та писанками, проти чого виступав іще Іван Вишенський у XVII столітті.[217]

Цей же понеділок зветься ще обливаним, бо парубки обливають дівчат, як я розповідав про це вище (ст. 48). Звичайно обливають тільки «своїх» дівчат, чужої ж жінки обливати не вільно. Воду ллють на одіж, а то й на голову, а дівчина дає крашанку, або обоє обмінюються ними. Вдавнину був іще звичай кидати людину в воду, як жертву на добрий врожай. Про це давній рукопис XVI віку розповідає: «Нікоториї криницам, озером за обфитость урожаю приносили, а часом на офіру і людей топили, що й тепер по нікоторих сторонах безрозумнії чинять под час знаменитого праздника Воскресенія Христова. Зобравшися молодії обоєго полу, і взявши человіка, вкидають у воду, і трафляеть, за споряженьєм тих богов, то єсть бісов, іж вкинений в воду албо о дерево, албо о камень розбивається, албо утопаєть».[218]

За царя Петра І (і 1725) церковними справами керував українець Архиєпископ Феофан Прокопович, і цс він склав «Духовний Регламент» 1727-го року, в якому кинув заборону на багато які стародавні звичаї, а про багато з них Петро І видавав ше й окремі свої накази. Так, 21 квітня. 1721-го року він видав заборону і про звичай обливатися водою, Він (звичайно, це Арх. Феофан) писав: «У російському государстві по городах і по селах невіжди чинять негютребство, а саме: коли хто не буває за всього Світлого Тижня Великодня на Утрені, того обливають водою і в річках та в озерах купають. І хоч простий народ робить собі це ніби на святкову забаву, а проте від тієї марнотної забави чиниться шкода не тільки здоров'ю, але й людському життю. Бо цим нерозумним купанням на глибокому часом топлять і вбивають людей, а сонних і п'яних наглим облиттям й ума позбавляють».[219]


8. Наський чи Рахманський Великдень


На Світлому тижні в четвер справляється Наський Великдень (цебто Навський, мертвецький, від «навь» — померлий); часом це роблять в четвер на Страсному тижні.[220] А наступного тижня, в понеділок чи в вівторок — Проводи, про що я вже розповів вище.

Рахманський Великдень це теж Наський (мертвецький) Великдень, але часто його відділюють і святкують у середу четвертого тижня по Великодні на т. зв. Преполовеніє, коли припадає половина (25 днів) часу від Великодня до Тройці). Третього дня Великодня люди кидають шкаралупи від освячених крашанок в річку, і вони пливуть до Чорного моря, до країни мерців, до Рахманів, і туди прибувають, якраз на Преполовення в середу. З цього мерці Рахмани довідуються, що на живій землі Великдень, тому й собі його святкують.

Рахмани — це індійська каста брахмани. Рахмани великі посники, їдять крашанки раз на рік, живуть десь у Раю на Сході. Різні наші подорожні, що їздили в Індію чи взагалі на Схід, поширили відомості про рахманів чи брахманів.

У деяких містах України в суботу під Тройцю ставляють дідам за померлих трапезу з семи страв.[221]

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дохристиянські вірування українського народу» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стародавні народні свята“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи