Розділ «Стародавні народні свята»

Дохристиянські вірування українського народу


1. Річний ритуальний календар


З дохристиянського часу ми мали свої Свята, цебто дні, а правильніше пори року, призначені на пошанування чи на пам'ять того чи іншого свого бога. В глибоку давнину був у нас свій особливий релігійний календар, досить великий і широко розроблений, його характерною рисою було те, що він був міцно зв'язаний з природою та з хліборобством цілого року. Складався цей календар головно в полян, що з глибокої давнини були вже хліборобами. Наші стародавні Свята — це наші хліборобські обряди, яких у нас завжди було дуже багато, і ось вони й склали наш річний календар Свят.

Точно усталеного дня якогось Свята вдавнину ще не було, бож це були Свята хліборобські: обряди справлялися в залежності від погоди й часу хліборобських зайнять, у залежности від сонцеобороту та соняшної сили, і тільки Християнство пізніше поприв'язувало їх до певних днів. Звичайно Свято тяглося кілька днів, а то й тиждень і більше, що полишилося й до нашого часу. Усі Свята були пов'язані однією спільною ідеєю: пошанування сонця й соняшних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, а це є те, що становить основу хліборобства.

Наш стародавній святковий обряд був дуже широкий і багатий, від чого й до сьогодні позосталося чимало залишків, особливо обрядових пісень: веснянки, гаїлки, купальські, колядки, щедрівки й ш. До кожного Свята заздалегідь готувалися, напр. докладно чистилися й прибиралися домівки, щоб взагалі вивести з хати всяку нечисть, що скрізь робиться й тепер. Перед Великоднем уже в «чистий» четвер у хаті мусить бути чисто.

В обрядовому українському календарі заховалося дуже багато глибокої старовини.[200] Наші обрядові пісні взагалі йдуть з дуже давнього часу, ще з доби українського розселення, а деякі вірування, що виглядають з них, сягають доби Чорноморсько-дунайської. Ось чому в наших святкових обрядах немало спільного з обрядами балканських слов'ян.

Наші обрядові пісні часто являються з формою й змістом закляття, щоб сталося конче те, про що співається: щоб збіжжя й плоди родили. Завданням таких обрядових пісень є, — піснею, голосом, танками, ритуальними діями допомогти зросту плодів. Наші веснянки взагалі переповнені вегетаційними (рослинними) магічними діями.

Річний ритуальний календар наш ідеологічно ще мало опрацьований, мало вивчений, але він зв'язаний головно з культом сонця, а через нього — він календар хліборобський. Вироблявся він з найдавнішого часу, все поповнюючись та поширюючись. Пережив він багато різних впливів, і зо Сходу, і з Заходу; і ще за Чорноморсько-Дунайської доби, коли ми на Дунаї стикалися з римськими впливами, ми немало з них перейняли, напр. русалії, Коляда, непохитність Долі й т. ін.

Переслідування народнього календаря і Церквою, і владою, як останків поганства, йшло в нас і в інших безперервно, але вивести всього неможна було жодною силою, — старовина позоставалася в православних народів більше, в католицьких менше, хоч Західня Церква в цьому відношенні не була лагідніша за Східню. І ця старовина поєдналася з новим, і створила міцне двоєвірство, про що буде мова в наступному X розділі, ст. 313–339.

Виступи проти стародавніх обрядів у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, волочільного, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін.

Виступав проти двоєвір'я й Архимандрит Іоаникій Галятовський (і 1688). «Супліка на Попа» ще в XVIII віці скаржиться, що той… Не велів Коляди колядувати, На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,

Об клечінні заказав вінців робити, І тих вночі на воду до річки носити.

Згадаю ще, що року 1719-го вийшов був наказ проти вечорниць, — з наказу гетьмана Івана Скоропадського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культового календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне значення культів та обрядів поволі все гинуло, і переходило в забаву головно молоді та дітей, як то сталося з Купайлом.

Але в істоті речі Церква таки не змогла остаточно прибити стародавніх вірувань на Свята, — вони позосталися, хоч і змінені й затемнені, і кольорово пов'язалися з християнством у різноперий букет. Чимало з християнських Святих увійшли до народнього стародавнього календаря, але набули собі нового зафарбування й нових сил, згідно з народніми потребами. І навпаки, стародавні Свята й Святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки та сили. Усе це створило т. зв. двоєвір'я, і тому розгляд усіх Свят можна було б, власне кажучи, віднести до наступного X відділу, де я це двовір'я докладно описую, бо всі вони тепер — помітне двоєвір'я. Див. ст. 313–339.

Дохристиянська віра в головному була хліборобська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об'єднувало в одну систему. Коли прийшли нові християнські Свята, і стали засвоюватися в суспільному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір'я. Святий Петро-Павло з бігом часу стає сторожем поля та врожаю. Одна пісня співає (Чубинський 337):

Святий Юрій землю одмикає, Святий Петро жито зажинає, Святий Ілія у копи складає.

І зо всіма Святами, зо всіма Святими народ пов'язав свої хліборобські приказки. Ось трохи їх, які беру з «Приповідок» В. Плавкжа 1946 р.: Хто не посіяв до Богослова, (8. IV), той не варт і доброго слова 262. На Юрка (23. IV) сховається в житі курка. На Прокопа (8. VII) жита копа 123. Як прийде Ілля (20. 11), то наробить у полі гнилля 148. На Іллі новий хліб на столі 147. На Бориса-Гліба (24. VII) берися до хліба 340. Хто лежить до Покрови (1. X), той продасть усі корови 180. Дочекався Луки (31. X): ані хліба, ні муки 188. На Петра-Вериги (16. XII) половина снігу й криги 246, і т. ін.

Християнство принесло нам нового календаря з установленим поділом на місяці й дні. Новий! рік удавнину розпочинався з 1-го березня (марта), коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і Церквою, бо за переданням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця. Але пізніше Церква пішла за грецьким Новим роком з 1-го вересня, а з 1492 року громадський Новий рік остаточно прив'язався до стародавнього природного часу, до 1-го березня.

І тільки в 1721 році цар Петро І встановив на Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний позостався на 1 вересня й дотепер. Різний час Нового Року видно, скажемо, на наших колядках, в яких нерідко описується не зима, а початок весни; колядують і літом під час моровиці, щоб нагнати її.

Дохристиянські назви місяців усі походили від стану природи, і такими позосталися в нас аж до сьогодні, — Християнство їх не змінило. Наші сучасні природні назви місяців[201] подані вже в «Церковному соборнику» в додатку до Київської т. зв. Остромирової Євангелії 1056-го року та до Галицької Євангелії 1144 рі, а також по Острізьких виданнях кінця XVI віку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дохристиянські вірування українського народу» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стародавні народні свята“ на сторінці 1. Приємного читання.