Розділ «Стародавні народні свята»

А в перший понеділок Великого Посту справляється полоскозуб, — остаточно «полоскати» горілкою зуби на піст.

Надзвичайно популярним весняним Святом став у нас Св. Юрій, що святкується 23-го квітня. Це велике народне дохристиянське Свято, про яке, як і про самого Юрія, склалося багато різних оповідань. Дослідники вказують, що Юрій замінив якогось стародавнього бога, але невідомо тільки, якого саме. І з бігом часу в нас постало два Юрії: один канонічний, церковний, а другий — утворений народнім віруванням, апокрифічний, і ці два Юрії мають між собою мало спільного. Проф. Кирпичников у своїй праці про Юрія пише: «Св. Георгій стал богом весны, покровителем земледвлія й особенно скотоводства, й при етом притянул к себе черти вероятно, нескольких светлых й благодательних челов'ечеству божеств, которих ми точно определить не в состояніи».[210]

А. Фаминцин обсяг діяльності Юрія накреслює дуже широко: «Юрія чествуют как бога с Небес, как коня, как бога світа или Бѣлобога, как поборника злой силы, как бога весенняго плодородія й покровителя нив й стад, как покровителя охотников, наконец, как оракула й подателя женихов» (ст. 306).

Як інші стародавні боги не раз побивали злі істоти, так само й Юрій забив многоголового дракона чи змія, що кривдив довгий час людей,[211] чому головним епітетом його став «хоробрий», «воїн», і чому іменем Юрія стали заклинати змій. Старші наші дослідники мітологічної школи в перемозі Юрія над драконом убачали перемогу сонця над зимою, бо самого Юрія приймали за символ сонця. Юрій зветься ключником, бо відмикає весною Небо ключем, якого дає йому Бог, щоб тепло йшло, відмикає й землю для весни, щоб зелена трава росла, відмикає землю на дощі та роси. Він весною сурмить у сурму, і все навкруги зеленіє. Приказка наша каже: «Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить» (Номис, 433). Юрій зводить весну на землю.

Юрій має різні назви, як до місцевості: церковне Георгій, Юрій, місцеве: Юрко, Юр, Юрай, Урай, а то й просто Рай. Потебня доводив, що назва Юрія постала з стародавньої дохристиянської назви «Рай». В народніх творах він надзвичайно поважається, а в одній пісні зветься навіть «сином Божим».[212]

Виступає Юрій і як громовик, пор. приповідку (Плавюк 355): Гур-гур, їде Святий Юр!

Юрій — охоронець скота, і береже його від хвороби та звірини. Але що Юрій призначить звірині, те мусить їй піти: «Що в вовка в зубах, то Юрій дав», каже наша приказка, і на Юрія від звірини не можна відбирати того, що попало їй у зуби, бо це їй призначене.

Юрій керує також і звіриною: «Святий Юрій звіра пасе» (Номис, 434). Юрій також і вовчий пастух, а вовки — то Юрові собаки; взагалі Юрій — господар над усією звіриною. Він покровитель ловців: може звіря нагнати на ловця, або відігнати від нього. Коли він ходить, він оточений вовками, або звіриною. Юріїв день, 23 квітня, це Свято пастухів, коли починається новий пастуший рік; цього дня рано пастухові зносять їжу та дарунки.

Роса в Юріїв день надзвичайно цілюща, і подає здоров'я та красу, чому цього дня качаються! по росі для здоров'я; качаються по росі й по посівах на чотири боки навіть господарі, щоб урожай був добрий і щоб бути здоровим. Худоба цього дня вперше виганяється в поле на пашу в череду, виганяється ще вдосвіта, на «Юрієву росу», що дає й їй здоров'я.

На Юрія так само й дівчата вмиваються росою для краси. В одній пісні співається, — Юрій проказує своїй матері:Ти подай, матко, ключі Одімкнути Небо, Випустити ррсу, Дівоцькую красу.[213]

Відьма і всяка інша зла сила не може зіпсути скотину, яка побувала в Юрієвій росі. Деякі зілля, зібрані на Юрія, дуже цілющі.

Юрій їздить на білому коні ввесь у білому вбранні, звичайно в супроводі трьох псів-вовків. В нашому заговорі говориться про Юрія: «їхав Юрій на білому коні, білі губи, білі зуби, сам білий, в біле одягся, білим підперезався».[214] Юрій виїзджує найсильніших коней.

Увечері під Юрія гуцули палять рясно вогні, — це «Юрика палити». На Юр'я в багатьох місцях України служать Молебні, кроплять череду освяченою водою і йдуть на поля з корогвами.

З бігом часу Юрій став найпопулярнішим Святим у всій Европі, а також і в слов'ян. Легенда про нього відома в римлян уже в IV–V віках. Як Юрій поширений в Европі, вказує хоча б те, що на Заході відомо понад 190 топографічних назов на його честь.

Велес був «скотій бог», охоронець череди, але в цьому його потроху замінив Юрій, а також Св. Власій, що святкується 11 лютого.

Усі обряди на Юрія мають головно скотарский характер. Молодь іде на поле з піснями, хороводами та танцями, а старші йдуть хресним ходом. Уся худоба окроплюється свяченою водою; по церемоніях справляється громадський обід. Як знаємо, цаш письменник XVII віку Іван Вишенський гостро виступав проти цього ходження на поле на Юр'я, і накликав знищити цей «празник диявольський на по ле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чи нити».

На передодні Юр'я, 22 квітня, по деяких місцевостях України справляється цікавий стародавній обряд «ляля». Хв. Вовк описує його так (Студії 185): «Дівчата обірають найкращу поміж себе, лялю, прикрашують її шию, груди, руки й ноги різними зіллями, а на голову кладуть вінка з квітів. Убравши так, лялю садовлять на дернову лавку, куди ставлять також глечик молока, сир, масло тощо, а до ніг кладуть кілька вінків з свіжого зілля. Потім навкруги лялі починають коловий танок і співають пісні. Нарешті всі частуються, а ляля роздає вінки всім присутнім. Де-не-де ці вінки несуть до води, ставлять на них запалені свічки та пускають їх за водою». На Волині ці вінки ховаються до другої весни.

6. Великдень

Великдень тісно зв'язаний з весняними Святами, — це головне весняне Свято. Кожна родина дуже пильно до нього готується ввесь Страсний Тиждень. Уже Вербна субота й неділя — підготова до великого Свята. В Вербну суботу (чи в неділю) зносять до Церкви на Освячення молоду вербу, а потім б'ються нею, приговорюючи: «Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень, недалечке червоне яєчко». В Іпат. Літоп. під 1148 роком уже згадується Вербна неділя, як календарне означення: «В то время уже бисть тепло, бяшеть бо уже Вербної неділі» (ст. 260). У Страсний четвер увечері вертаються до дому з Церкви з запаленими страсними свічками, які дуже помічні на всяку нечисту силу. До цього четверга всі грубші роботи біля хати мусять бути покінчені, а сама хата прибрана, бо це — Чистий Четвер. Починаючи з п'ятниці, замовкають дзвони, — калатають, за давнім звичаєм, тільки довбеньками в суху дошку («било»), розносячи похоронний сум.

В саму Великодню ніч парубки та чоловіки розкладають біля Церкви великий вогонь, а як святять паски, то стріляють. Сходячи на Великдень, сонце грає, — танцює й міниться. Того дня, як Христос Воскрес, сонце з радости не заходило, і день був великим, тому й назва Великдень. На Великдень освячується стародавня християнська їжа: паска, порося, ковбаси, крашанки, сир, що так уразили Цар-городського Патріярха Єремію II, і він 1591-го року виступив з окремим Посланням проти того, і видрукував його в Львівській Братській друкарні.