Розділ «Стародавні народні свята»

Святом літнього сонцевороту було й Свято Коструба, як Свято повороту сонця на зиму. Справлялося воно гучно, — з грами та піснями врочисто ховали зробленого божка Кострубонька, може підкреслюючи тим початок заникання літа. Оплакування й Похорон Коструба позостався в нас тільки в малих залишках.

В деяких місцях Коструба ховали на Великодньому тижні, а в деяких — на Купала.[235]

У жнива, в місяці липні, йде ціла низка малих Свят громових, а саме Святих: Гавриїла 13 липня, Кирика 15 липня, Трискучої Анни 25 і Паликопа-Пантелеймона 27 липня. Усі ці Свята святкують з обави грому. А хто буде жати на Палйкопа, цей Святий попалить йому копи. До цієї групи громовиків відносять і Архангела Михаїла, що під час грози носиться на крилах по Небу та полює на чортів. Але найголовнішим громовиком став пророк Ілля, що святкується 20 липня.[236]

Погляд на Пророка Іллю, як на бога грому, стався ще на грецькому грунті, де народ замінив своїх старих богів Геліоса та Зевса на Іллю. У нас ще з початком Християнства Пророк Іілля замінює бога Перуна, і приймає на себе його якості й обов'язки. Старий Заповіт розповідає, що Пророк Ілля легко зводив вогонь з Неба (III Книга Царств 18. 21–39), а IV Книга Царств 2. 11. подає, що Ілля був узятий до Неба на вогняних конях і на вогняному возі, власне з цього й пішло представлення Іллі, як бога грому й блискавки.[237]

Коли гримить, у народі говорять, що це Ілля їде своїм возом по Небу, а коли блискає, це Ілля жене й б'є змія чи нечисту силу. Уже в житті Андрея Юродивого подане це повір'я: «Іліа Пророк на колесниці яздя, гремить і молніа пущаєть по облокомь, і гонить змія»

Свято Іллі 20 липня, й цього дня конче буде дощ. Купатися можна тільки до 20 липня, а далі забороняється, Сю «Ілля в воду… налляв».

Перша Церква в Києві, що згадується ще в договорі Ігоря з греками 944 (945) р., була побудована на честь Іллі, адоже якраз у противіс Перунові.

В апокрифічній розмові Єпифанія з Андреєм за рукописом XV віку Єпифаній питається: «По праву ли сіє глаголють, яко Ілья Пророк єсть на колесниці їздя гремить, молнії пушаєть по облоком, і гонить змія». Але Церква не змогла вивести стародавнього погляду на Іллю, і він позостався аж до нашого часу, і широко знаний по всій Україні. У нас по багатьох місцях пильнували зажинки починати з Іллі.

Дуже важливими були літні Свята жнив: зажинки й обжинки. Вони засновані на законі Біблії, Книга Вихід 23. 16: Будеш дотримувати «Свято жнив первоплоду праці своєї, що сієш на полі», — це про зажинки. А про обжинки: Будеш дотримувати «Свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою».

Ці два Свята святкуються по всьому світі, звичайно в кожній землі по різному. В Україні святкувалися велично, особливо обжинки.

По громових Святах кінчалися жнива, і врочисто справляли обряд обжинків. Вірили, що божество поля живе в останньому снопі, тому його пишно складали, а остаток недожатого зав'язували на бороду Волоса. Вибирали гарну дівчину, клали їй на голову вінка, і врочисто несли господареві останнього снопа. Господар приймав і давав почастунок. І взагалі кожен господар беріг останнього снопа до нового врожаю, як ритуальну святість.[238]

Зо жнивами зв'язані Свята Маковея 1 серпня, коли в Церкві.святять мак, вінки з квітів, зілля і збіжжя, і Спаса, 6-го серпня, коли святять плоди, а також і мед (чи мід), — це офіційні розговини на плоди й мед, бо до цього часу їх не їдять.

Головосіка, 29 серпня, пильно святкують, і цього дня не вільно їсти нічого круглого, що нагадує голову, бож Івану Предтечі Ірод голову стяв.

12. Осінні Свята

А далі йде вже осінній цикл Свят народнього календаря: усі кінчають працю в полі, і можна зайнятися хатніми справами.

На Семена 1-го вересня початок нового церковного року, за старим грецьким звичаєм, і молодь починає потроху сходитись і на вечорниці, бо якраз час паруватися. За народнім повір'ям, з цього дня горобців стає менше, бо чорт їх хапає.

Найбільше весіллів на час Покрови: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», цебто допоможи вийти заміж, — так зітхає кожна дівчина на відданні. Друга приповідка каже: Прийде Покрова, зареве дівка', як корова, — бо піде до чужої хати заміж, за милого або за нелюбого.

Багато різних переказів і про Св. Д и м ит р і я. Він закінчує землеробський рік, замикає землю й приводить зиму. Він держить ключі в себе аж до весни, коли передає їх св. Юрію, як той приїде до нього на білому коні за тими ключами, щоб відімкнути землю на весну. Пам'ять цього Святого святкується 26 жовтня ст. ст., а скоро по ньому, 14 листопада, вже зачинається Пилипівка, коли не вільно вінчатися, чому й постала поговірка: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри». «До Дмитра дівка кричить на корову: Алуч, бо перескочу! А по Дмитрі вже свиню просить: Ачу, бо впаду!»

Субота перед Дмитром — поминки померлих, це «дідова субота». На Волині, у Рівенському повіті господині готують страви й роблять обіди для жебраків-дідів. З кожної страви відкладають в окрему посудину й ставлять на ніч на покуті, кладуть тут і ложки. Тут же ставлять і воду, і вішають рушника, щоб душечки померлих пообідали й повмивалися.[239]

На Свято безмездних (негрошолюбних) Кузьми-Дем'яна, перероблених на «беззмерзних», 1-го листопада, впорядковують хати проти морозу, і цього дня починаються досвітки, — збираються складки натурою («куряча складка») чи грішми.