Розділ «Українська демонологія»

В «Слові о полку Ігоревім» 1187 року згадуються деякі уосібнені злі істоти, але дуже неясно: «Востала Обида в силах Дажьбожа внука», «Ольгове хороброє гніздо, не було воно Обйді породжене», «Уже бо Біди его пасуть птиці по дубію», «За ним кликнула Карна, і Жля поскочи по Руській Землі, смагу мечучи в полум'янім розі», «Туга ізійшла по Руській Землі», а «Обида вступила Дівою на землю Троянову», «Уже тресну Нужда на волю».

Усі ці божества персоніфіковані, але зазначені тут для нас неясно. Желя чи Жля — це певне якесь божество суму, жалю, плачу, а Карна — теж божество, може кара, жаль, плач, голосіння по небіжчику, або уосібнення самої голосільниці. Нужда — якась мітична богиня насилля. Діва Обида на синьому морі плеще лебединими крилами, — в ній деякі дослідники «Слова» (напр. Вяземський 1875 р.) вбачали аж Троянську Єлену. Обйда — це персоніфікація образи, зневаги, а взагалі — лиха.

Грець — невідомого походження, ніби уосібнення якогось лиха. Дуже частий вираз: Хай йому грець! Грець тебе побий! Тут уживається ніби замість чорт, і так його вживає, напр., Іван Багряний у «Тигроловах», напр.: Зайшли грець його знає куди II. 37. «Експрес» зупинився на грець його зна якій лінії II. 61. Звичайно «грець» перекладають як апоплексичний удар, але воно значенням ширше. Там само Ів. Багряний пише: Наробили затісок до лиха (багато, II. 31).

Дуже поширена зла недуга Трясця, як уосіблення її,як сама зла сила. Стародавнє — трясовиця, і було багато різних оповідань про неї, а також замов на неї. Іще назва — Пропасниця, бо кого вона схопить, то вже легко не відпустить, і до пропаду заведе. Леся Українка («Лісова пісня» 22) оминає назвати своїм ім'ям і трясцю: «Поки дійдеш, ще й т а я (цебто трясця) нападе, — не тут споминаючи — Цур-пек! а потім буде душу витрясати!» Часта лайка: Бодай тебе трясця трясла! (Нечуй І. 388).

Завійна — нечиста сила, на холоді завіє. У Марка Вовчка читаємо: «Скиглить, наче його Завійна ухопила (III. 241).

Уся нечиста сила пильнує шкодити людині де тільки зможе й коли тільки зможе. Виробилася віра в пристріт, урок, наврочити, у всяке псування людини.

Є в нас ст. сл. слово прьтити — портити, наше теперішнє псувати. Було й слово «порч а» — зіпсуття, особливо зіпсуття пристрітом, злим оком, наговором. Взагалі чарування.

Віра в зіпсуття людини («порча») довго трималася й тримається і в Україні, і в Росії, трималася навіть серед інтелігенції. Ось приклади для Росії.

Невіста царя Михаїла Марія Хлопова р. 1616-го відвідала свого молодого і з'їла багато солодощів, а тому стала блювати. Робився суворий розслід цього, і офіційно признано, що вона була зіпсута супостатами. Тому невіста була заслана в Тобольськ, а з Москви вислана вся рідня її.

Бояриня Всеволозька, невіста царя Олексія Михайловича, коли її сповістили, що то її обрав собі цар за дружину, зомліла й упала. Це пораховано за «порчу», і Всеволозька царицею не стала.

Таких прикладів можна навести багато.[96]

6. Чорт

Чорт у народньому віруванні витворився надзвичайно рано; але, на мою думку, витворення нечистої сили йшло в тому напрямку, що перше постали господарі хати й природи та шкідники життя, а розуміння чорта витворилося трохи пізніше. І, справді, наш чорт — це вже уосібнення всієї нечистої сили в одній особі, а для витворення такого розуміння потрібний був довгий час. Чорт і біс — це свої назви стародавні, рано в нас розвинені; ст. сл. б'БСЬ, а «чорта» в мові ст. сл. ще не було.

Слово «чорт» старанно оминали по всіх писаних книжках, — щоб його не називати голосно, бо це було заборонене. У «Матеріялах» І. Срезневського це слово не подане. Але є воно значно пізніше, — у «Лексиконі» Памви Бергинди, Київ, 1627 р. на ст. 101 подається: «Кудес, Кудесник — чорт или чарбвник. По нѣких повісти в Москві наричется».

Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і людина своєчасно не знає, що має робити, і звідки чекати лиха. Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя, — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту.

Як я вже вище розповідав, наш Первісний Літопис устами грецького Філософа, що намовляв Кн. Володимира на Християнство, подає (за Біблією) і про постання нечистої сили на четвертий день світотвору. Коли «первий от Ангел, старійшина Чину ангельску», побачив усе, що Бог створив за чотири перші дні, то «помисли в собі, рек: Сниду на землю, і приіму землю, і поставлю престол свой на облаціх сіверських, і буду подобен Богу. Бі же ім'я противнику Сотанаїл, в не же місто постави старійшину Михаїла. Сотана же, грішив помисла своєго і отпад Слави первия, наречеся противник Богу» (Іпат. Літ. під 986 р. ст. 58–59). Ось від цього й пішли по

землі найрізніші роди бісів, що завжди мають злі наміри.

Той же Іпатіїв Літопис навчає: «Біси на злоє посилаєми бивають, на злоє всегда ловять, завидяще» (під 1015 р., ст. 118). «Іскони вселукавий диявол, не хотяй добра всякому хрестьянину і любви межі братьєю» (ст. 370).

Пізніше число злої сили значно зросло, бо з прийняттям Християнства дохристиянські божки зараховані були до бісів, цебто всетаки позосталися особами живими, що говорять і шкодять. Що давні божки — це біси, так завжди твердить Первісний Літопис, зрештою, це погляд і Біблії (Второзак. 82. 16–17, Пс. 105. 37, І Кор. 10. 20). Правда, був і інший, рішучіший погляд: божки — це ніщо (І Цар. 12. 12).

Чорт має багато найрізніших назов, у залежності від своєї праці. Він завжди нашіптує людині злі думки, і сіє ворожнечу в світі. Це наш ворог, і тому його стародавня назва в р а г, а ворожити — відбиватися від ворога; пор. закляття: Враг би тебе взяв! Він робить тільки зле, чому й зветься чорний. Він сильно обманює людину й зводить її на лихе, а молодих на перелюб, чому й зветься перелесник. Він з своєї природи лихий, пор. приповідку: Лихий поплутав. Він господар пекла, пекельник. І взагалі він нечистий, нечиста або вража сила, вражий син, вража мати. А що має куцого хвоста, то куций, куцан. Убирається, як пан, тому паничик, лях, н і м ч ик. Він кат, пор.: Кат зна що, чи казнащо. Дуже часта назва лукавий, і в «Отче наш» ми просимо Бога: «Ізбави нас од лукавого!» (У давнину: «од неприязні»).