Розділ «Українська демонологія»

Коли домовик не догляне, або коли він розгніваний і не хоче берегти хати, то в хаті можуть заплюнутися Злидні, і помалу довести родину до повного зубожіння й загибелі. Злидні — це домові карлики, маленькі уосіблені істоти, що живуть звичайно там, де й домовик мав би жити, — під піччю або в запічку. Щоб позбутися Злиднів, треба змінити своє життя, а то змінити й помешкання. У нас про Злиднів позосталося стародавнє закляття: «Нехай його Злидні поб'ють!» (Номис, 72). Звичайно Злидні люблять накликувати до хати й іншу злу силу: Недолю, Хворобу, Трясцю й т. ін. дрібні сили.

Леся Українка в «Лісовій пісні» 1911 р. так описує Злиднів: «Злидні — малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі» (ст. 56) сидять у хаті в кутку. А коли відповідної хвилі згадати про «Злиднів, то вони ускочать у хату» (ст. 58).

Подібно до Злиднів існують і Примхи, які також шкідливо можуть обсісти людину. Пор. у Б.

Грінченка («Нахмарило» II. 500): «Та й сердиті ви сьогодні діду! Чого це ви? Може вас хто роздратував? Або може це вас Примхи обсіли?» Примхи можуть обсісти людину, як і Злидні.

Злидні по наших пам'ятках відомі з давнього часу. Так, у «Слові о лінивих» за списком з XV віку читаємо: Коли людині кладеться на нещастя, «тогда человіку приближаються Злидні, обовьються ему около голови, проструться ему по хрепту, сядуть у него на порозі с віником. Сегодні положил полдензи в калиту, а назавтрея хватиться — Злидні виняли».[95]

У народньому віруванні були персоніфіковані всі ті нещастя, що чіплялися до людини, напр.: Біда, Лихо, Нуждаг Недоля й інші, хоч чистого ясного образу окремого бога вони в нас не прибрали. У народній уяві часто виступає Біда, як окремий бог, демон. Біда, як і Злидні, дуже мстива й дошкульна, і звичайно в хату не приходить сама, пор. прислів'я: «Біда не приходить сама», «Біда Біду родить» і ін.

Увійшовши в хату, Біда не спить, а все пильнує поширитися. Вона тиняється поміж людей, чинить їм збитки й доводить їх до гріха, а часом справляє на таке, що сміх людям казати. Взагалі ж від Біди трудно втекти, особливо, коли вона заплюнеться в хаті. Коли Біда в хаті, тоді хоч з хати втікай; пор. поговірку: Біда в хату, а господар із хати. Народні поради позбутися Біди: Здуши Біду, зв'яжи і в ставі втопи, або: Вхопи Біду за хвіст і вдар нею об міст, — поради ці мислять про Біду, як про окрему особу. У самій українській мові слово «біда» широко розгалужене: біда, бідний, бідувати, збіднілий, бідкатися й т. ін.

Про Біду в нас склалося дуже багато приповідок. До вже поданих подаю ще декільки зо збірника Плавюка 1946 року: Біда Біду перебуде, — одна мине, друга буде 14. Біди не треба шукати, — сама прийде до хати 15. Чоловіка Біда пасе 173, і т. ін.

Дуже поширене в нас також Лихо, що разом з Бідою також уривається в життя на кожному кроці, і скрізь чигає на нас. А в мові вживається дуже часто в таких виразах, як: Лихо його принесло, Вже якесь Лихо сунеться до хати, Лихо мене засліпило, Лихо б тебе побило й інші. На ніч звичайно злітається всяке нечисте Лихо, а щоб того не було, треба рятуватися так: посипати попелом землю біля воріт, на доріжках до хати й навколо хати; під вікнами на призьбі поставити цебра, отвором на подвір'я, а в хаті на вікнах ставити миски також лицем на двір, — тоді обманене Лихо не зайде до хати. Дуже люте Лихо однооке, що часте в наших казках.

Замість Лихо часто кажемо: «Побила б тебе лиха година!» як стародавнє заклинання.

Багато є й інших уосібнень злих істот. Так, Блуд зводить людей з дороги й водить їх так, щоб їх понищити або бодай нашкодити. «Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка» (О. Кобилянська: «Земля» 234). Пор. приповідку (Плав'юк 2(3): Як чоловіка Блуд візьме, то й серед села дороги не знайде.

Мара запаморочує людям розум, і вони роблять собі на шкоду; пор. у нашій мові марити, обмарити, марний, змарніти, марниця тощо. Так само на людину нападає Мана, і людина обманюється, маниться. Ці істоти, Мара та Мана, ходять по людях і роблять їм прикрості.

П. Куліш у «Чорній Раді» про Ману пише так: «Запорожці запускають Ману на чоловіка, їм украсти, що задумає, то мов із гамана тютюну достать» (ст. 132). Мана і Мара — одна істота. Він же подає: «А киш, Маро! А киш! Амінь, амінь!» (IV. 203).

Мару часто стрічаємо в творах Б. Грінченка. Напр. з т. II (вид. 1963-го року):

«А Мара його знає! Хіба вгадаєш? Туди думка і сюди думка»… 413. «Він звівся ні на що, ходив, як Мара, блідий, з божевільними, неспокійними блискучими очима»… 428. «Стара мати глянула на неї та аж перехрестилася: перед нею стояла не Гаїнка, а якась Мара, бліда, страшна»… 430. «І до їх у хату темрява зайшла, — по кутках чорною М арбю стала, стіни позапинала, і сповнила всю хату, і обняла їх обох… Обняла тіло, поняла й душу»… 431. І тіло його змарніло, зсохло — ходив він Марою». 462.

Слово Мара походить чи не з гебрейського Мага, і визначає «гірка». У Книзі Рут 1. 20 читаєм: «Не кличте мене Ноємі, а кличте мене Мара (гірка), бо Шаддай дуже гірко вчинив мені».

Те саме й Морок або Морока. Ст. сл. мракъ визначає темрява, темнота, звідси й Морок. У Шевченка: Сестра Морока із пекла вийшла проводжать у пекло римлян (ст. 295), а на ст. 289 вияснюється: «Морок — бог підземного царства у скитів».

У «Лісовій пісні» Лесі Українки ст. 66 читаємо: «А тепер я блукаю, наче Морок по гаю».

З давнього часу поширені в нас також різні оповідання про лихорадки, — це 12 сестер трясовиць, Іродових дочок.

Жура чи Журба, давнє Туга, пече людину й сушить, і може й на смерть засушити.