Розділ «Українська демонологія»

Часом домовик буває привередливий, і любить скотину тільки якогось одного кольору, а скотину іншого кольору мордує. З цим господар мусить рахуватися, і тримати домову скотину тільки любої домовику масті. При конях у стайні добре тримати козла, — він боронить їх від домовика.[90] При переході на нове чи друге помешкання треба виконати цілий обряд, щоб і свій домовик перейшов з родиною.

Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: «Цур тобі, Пек!» Звідси й старі наші вирази: «цуратися» — відділятися, відійти від когось за мету Цура, «спекатися» — позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний (без Пека).

Чур або Цур, ст. сл. Щур, — це обоготворений предок, пор. пращур. Кажемо часто й тепер: Цур тобі, пек тобі! Божок Цур охороняв і родове майно, границі. «Відцуратися» — покинути свою родову границю, своє родове (див. Ключевський: Історія Росії т. І ст. 139).

У хаті деякі частини її набирали великого значення. П і ч стала річчю ритуальною, — це родинний вівтар, де знаходяться боги родинного вогнища. Ось тому піч грає важливу ролю в домовому ритуалі, напр. при сватанні: дівчина її «колупає», ніби просячи ради й заступництва в домовика. Коли молода вперше входить до хати молодого, то приносить і чорну курку з собою, яку впускає під піч, де знаходиться домовий бог, — це йому жертва від нового члена родини. Вона ж, жінка, стає й постійним сторожем домового вогнища. На Новий Рік піч у збільшеній пошані, бо тоді її весілля.

Поріг — границя хати, за ним уже чужий бог, тому й поріг грає ролю при ритуальних обрядах, напр. на весіллі, на Похоронах. Виносячи покійника з хати, конче стукають тричі труною об поріг, щоб покійник уже не вертався до хати.

Найпочесніше місце в хаті — покуть, де в куті сходяться краями дві лавки. Новонароджену дитину, сповивши, кладуть на покуті. Господар хати в Свята сідає на покуті, там же садовить почесних гостей. В глибоку давнину покійників ховали під покутем або під порогом, тому ці місця й дуже шановані.

Стіл у хаті — шанована річ, це хатній престіл; на нього не можна класти нічого нечистого, крім їжі. Поважається й сволок; об нього б'ють короваєм, б'ють і дитиною, щоб добре росла. Сама хата, як така, завжди в повазі, — до неї можна зайти тільки з непокритою головою, свистати в хаті не можна.

Вся хата як ціле сильно шанувалася в Україні з найдавнішого часу, і так само шанується й тепер. Напр., Харчук у «Волині» (т. І ст. 121–122, вид. 1964 р.) розповідає, як батько кричить на сина:

«Я тобі покажу, як у хаті курити, — кричав батько. — Оце тобі за те, що закурив у хаті, оце за те, що за столом курив, оце за те, що під Образами, — проказував за кожним ударом батько».

Домове вогнище з глибокої давнини було надзвичайно шановане в усіх народів, а тому й Церква мусіла поставитися до нього з повною повагою. І справді, в Требнику є на це «Послідованіє над пещію», в якому молимось: «Боже Вічний, благослови пещь сію, і благослови в ней діла рук рабов Твоїх». А в другій Молитві: «Сам благослови пещь сію, і дійствующия ю (її) Твоїм страхом соблюди, і невредимі їх от сопротиволетающих сохрани».

Дім і його забудовання завжди підпадають злій силі, коли вона хоче пошкодити людині. Але З домі за всім цим пильнує свій домовик, і не підпускає до нього нечистих з їхніми злими задумами. Так само волхви й різні відуни серед своїх обов'язків мали також і прогнання нечистої сили від дому та його забудовань.

В Християнстві охороною дому ревно зайнялася Церква. В Требнику маємо аж п'ять Чинів на це: 1. Молитва на основаніє дому, 2. Чин Благословенія нового дому, 3. Молитва, єгда кто імать внити в дом нов, 4. Молитва над житницею или гумнсм, і 5. Молитва над стайнею.

У Молитвах про це молимось: «Боже Вседержителю, хотящих в домі жити, от всякого навіта (підступу) сопротивного свободи… і невредимих от сопротивних сохраниЛ. І низпосли Благодать на єлей сей, яко да будеть на прогнаніє всякія сопротивния сили і сатанинських навітов». А над клунею молимось, «да сила Твоя (Господня) вся противна от нея отженеть, да гумно (клуня) сіє от всіх противностей сохранити ізволиши. Соблюди гумно сіє от огня, бурі, грома, молнії, і от всякого уничиженія вражія».

Часом злий дух захоплює дім і не дає спокою мешканцям. На це в Требнику є «Молитва о храмині (домі) стужаємі от злих духов», в якій проситься: «Сам, Владико, вся сущия в дому сем сохрани, ізбавляя їх от страха нощного, і стріли, летящія во дні, от вещі (речі), во тьмі преходящія, от сряща і демона полуденного».

4. Божки природи

Не маючи поняття про Єдиного Бога, що створив увесь світ, первісна людина була многобожною, і по окремих частинах природи бачила окремих її володарів, окремих богів.

Коли людина дивилася в воду, вона, бачила там живі обличчя, і тому переконалася, що вода має своїх мешканців. Це різного роду водяники, голі старі волохаті діди з довжелезною кудлатою бородою, що можуть сильно шкодити людині, коли вона непрошено вривається до їхнього царства. Як люди купаються, водяники хапають їх за ноги й можуть утопити. Щоб цього не сталося, треба конче хреститися, входячи в воду (це охорона вже християнського часу).

Люблять водяники перевертати човни, особливо хиткі та маленькі. Рибалки мусять добре знатися з водяниками й задобрювати їх, а то не дадуть ловити рибу. Топельці живуть під водою, перетворюючись у водяників. Взагалі водяники злі та мстиві. Водяник — це водяний цар, що володіє всією водою в світі: ріками, озерами, болотами, морями й т. ін. Сам водяний цар «живе в кришталевому будинку під водою» (П. Куліш: «Орися»).

Леся Українка в «Лісовій пісні» докладно описує водяника: «Він древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок. Голос глухий, але дужий» 6–7. «Водяник в дряговинні цупкій привик од віка усе живе засмоктувати» 13. Дочки його — русалки, водяні царівни. Він звичайно грається з човнами, або й топить їх.

По болотах живуть різні болбтяники чи анцйболоти, що люблять затягувати до себе людей, особливо п'яних. По очеретах плодяться очеретники; навіть у криниці живе окремий криничний дід, — кріинйчник.