Розділ «Українська демонологія»

У Словнику П. Беренди 1627 р. 59 знаходимо: «дѣдко — сице ніциї обикоша діавола именовати». Дуже часті в нас вирази: Лисий дідько, куций

дідько. Якого дідька прешся? Іди хоч до дідька в зуби! (Багр. «Тигролови» І. 111). Куций — диявол, вираз частий.

Гулак-Артемовський пише про диявола: Нехай їм служить рябий в болоті біс 370. І сам враг не знайде 373. Враг батька зна 372. У Котляревського: Не взяв його враг! 165. У Нечуя-Левицького, т. І: Чорта лисого забере 61. Нечистий мене спокусив 364. Нечистий її знає, з ким вона знається 415.

Чорт завзято риє і в річках (робить чорториї, чортовий, вир), і по ярах: чорторйя. Такі крутії і люди бувають. Б. Грінченко в повісті «Під тихими вербами» 1901 р. пише про людину: «Такий мудрий на вигадки… Мав вилупиться чорт, та півні заспівали — вродився чоловік. Так тобі й риє, так тобі й крутить, мов той рогатий анцйболот у чорториї… (Твори, вид. 1963 р. т. II ст. 382).

У народній літературі нерідкий також О х, про якого вже згадує «Слово о лінивих» XV віку. Уявляють його дуже різно: то це лісовий цар, то звичайний дідько. Живе по могилах та пеньках, і затягує до себе необережних людей. Часом це підземний цар. У всякому разі не вільно говорити голосно ох! на невідповідних місцях, бо явиться Ох і забере до себе. У нас відома ще й казка про Оха, що попала до світової літератури, і глибоко вивчена.[97]

Потерча — це дитина, що померла без Хрещення. Живуть потерчата по озерах або й болотах. Ходять у темноті з каганчиками. Кажуть іще п от о р о ч а (Куліш IV. 293).

Леся Українка в «Лісовій пісні» розповідає про потерчат: «Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи» 28. Вони заманюють людей у болото. «Потерчата озиваються жалібно, подібного до жаб'ячого кумкання» 32.

Серед українського народу поширені перекази про Попелюх. По давньому звичаю в Україні ввесь попіл з печі викидається в одне місце, а коли недалеко болото, то в нього. І ось у цьому попелі й зароджуються попелюхи, які лякають людей ночами. І горе людині, що побачить попелюху, бо по цьому конче буде нещастя: пожар, хвороба, недуга.[98]

Чорт, як і всяка нечиста сила, звичайно водиться по безлюдних та нечистих місцях: по прірвах, ровах, безоднях, в очереті, бур'янах, в бузині, в порожніх хатах, пустках, руїнах, млинах і т. ін. Апокаліпсис XII в. твердить, що «обичай єсть звірем і злим демоном в пустині ходити». Люблять чорти і болота та ліси, особливо пущі. Вночі на перехресних дорогах легко зустріти нечисту силу, а вдень вона з'являється в бурі та в куряві; перехресна дорога взагалі дорога віща.

Комин і кагла — звичайне місце пробування чортів. У зв'язку з цим у нас існує багато приповідок про нечисті місця, напр. В. Плавюк подає: Кайся, та в каглу не пхайся 155. Аби болото, а чорт знайдеться 25. Виліз, як чорт з багнюки 39. У старій печі сам чорт палить 254. Пор. Ще: У тихому болоті чорти водяться.

Мельник звичайно має багато клопоту з нечистою силою, що любить жити в млині, чому мусить накладати з нею й добре знати всякі закляття. Любить диявол греблю рвати, і тим докучати і мельникові, і людям, чому й сам зветься: «Той, що греблю рве».

Дияволи звичайно дуже бридкі й звіровидні. Вони люблять перекидатися в яку звірину, і підступно підходити до людини. Люблять перекидатися в чорного пса, кота, свиню, а то цапом, а сам звичайно ходить з цапиною борідкою; часто перекидається в якого плазуна. А коли приймає вид людини, то частіше панка, панича, жидка, поляка або німця. У постаті блудного вогника заманює людину в болота, прірви та безодні. Диявол любить бавитися з п'яними, і заводить їх у рови, а то й у прірви та болота.

Звичайно чорт невидимий, а коли з'являється, то він чорний, волохатий і з хвостом, а очі в нього — як жарини; ноги звичайно цапині, собачі або курячі. Перекидається чорт і в речі. Коли чорт зодягається, то в одежу європейську, німецьку. Чорт завжди шукає собі людей, щоб за ласощі цьогосвітні продали йому душу, тому звичайно ходить з пером і ножиком, яким достається кров для підпису умови. Звичайно чорт має крила й літає. Має він на лобі й роги, але роги тут ознака його великої сили (пор. у біблійній мові гебраїзм: ріг — сила).

Взагалі ж диявол рідко коли буває в своєму вигляді, а при своїй роботі він міняє вигляд. Іпатський Літопис під 1074 р. подає, що ченцеві Ісакові біс являється «в образі звірином і скотьєм, зміями і гадом» (ст. 138). Під цим же роком ст. 134: «Виді обходяща біса в образі ляха».

Особливо найрізніший вигляд приймає чорт, щоб спокусити ченця, приймає навіть вигляд Святої особи, аби тільки добитись свого. Пор. поговірку в Стороженка («Мірошник»): Ми не Святі, щоб до нас чорти ходили.

Чорт надзвичайно старий[99]

, і існував ще до створення світу, і брав навіть уділ у його створенні з Богом. Спочатку чорт був духом всемогутнім, але з часом став страчати свою силу, і тепер часом виступає безсилим недогадою, і таке уявлення чорта бачимо не тільки в себе, але й у багатьох інших народів світу; власне такого чорта-недотепу малював у своїх творах М. В. Гоголь. Казки про дурного чорта — це всесвітня тема, їх і в нас дуже багато.

Але все таки чорт рогів не втратив, хоч ріг — це сила (гебраїзм).

З бігом часу дияволи стали в нас взагалі спокійніші; людина, особливо знаюча, стала з ними поводитися за панібрата, бо стало відомим багато способів, як укокошкати злу силу; пор. диявола, напр., у творах Гоголя, І вже часто Святі люди не тільки не бояться дивольських каверз та спокус, але навпаки, — ловлять бісів у горнятку води, перехрестивши його своєчасно, і їздять верхи'на них то до Єрусалиму, то до Риму, як це бачимо в Патерику Печерському.

На чорта переносяться всі злі людські недостачі. Він завжди намагається створити лихо людині, а особливо яку пакість. Особливо любить він сварити людей, та ще й заприязнених, а для цього це він видумав горілку. Взагалі, де горілка, там і чорт. А хто впадає в розпуку, до нього зараз причепиться дідько. Ось тому й приповідки постали: Піп у дзвін, а чорт у клепало, або: Хто вішається, тому дідько мотуза подає.