Розділ «Головні дохристиянські боги»

Полель те саме, що й лель. Це одне й те, але дослідники часто їх відокремлюють.

Обидві слові згадуються і в польському фольклорі.

12. Ярило

З дуже давнього часу відомий і Я р й л о, бог любові й пристрасти, сили та хоробрости. Божка цього звичайно вважають богом літнього розцвіту творчих сил природи, весінньої плодючости. Взагалі Ярило був богом весни, а також богом дітороддя, чому зображався з видатним половим органом.

Пень назви Ярило — яр, ярий, визначає сильний, особливо в любовній пристрасті, завзятий, весінній, гнівний. По давніх пам'ятках про Ярила нема згадки, але його традиція дуже сильна. Свято його було або на запусти перед Петрівкою, або зараз по Петрі. Бог цей більше знаний в середній та східній Росії, а також у Білорусі, в Україні він майже зник. Але Свято похоронів Ярила, звичайно 30-го червня, ще знане і в Україні, див. про нього нижче, в розділі IX про Свята,[76] ст. 299.

13. Купайло

Широко знаний був і божок К у па й л о, що в літі мав гучне Свято. Це був бог плодючости, земних плодів, радости, згоди та любові, чому він в'яжеться з Ярилом (пор. латинську Цереру). Густинський Літопис XVII віку подає, що Купайло — це бог достатку та врожаю, а Архим. Інокентій Ґізель у «Синопсисі» 1674 р. це стверджує, — це бог земних плодів, якому приносять жертви на початку жнив.

З приходом Християнства Купайло поєднався зо Святом Івана Хрестителя 24-го червня, і став Іваном Купайлом. Про Свято Купайла розповідаю нижче, див. далі, розділ IX.

14. Див, Діва

Давні пам'ятки згадують про бога — Д ив, але не подають його значення. В одному рукопису читаємо: «Ов Дню жьреть, а другий Дивии. Требу кладуть Диві, Перуну, Хорсу». Саме слово «Див», диво, дивний, одного походження з санскритським і перським Веуа, божество, латинське Веиз — бог, грецьке zeus — Зевс. Дослідники приймають бога Див за дракона, змія, велета, чудовище (пор. наше «диво»).[77] Крик Дива визначає громовий удар і бурю,[78]і вважається за злу ознаку, як це бачимо в «Слові о полку Ігоревім» 1187 року: «Дивь кличеть верху древа», «Уже вержеся Дивь на землю». Збірник приказок Номиса подає: «Щоб на тебе Див прийшов» (42, 73), як заклинання.

У всіх дивах, чудовищах величезна надприродня сила. Вони творять дива, дивне, чудо, і саме слово це визначає велета, великана.

У «Слові о полку Ігореві» згадується й богиня Діва: «Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступи Дівою на землю Трояню», але подання це таке неясне, що дослідники часто цю Діву приймають за Дива.[79]

Деякі дослідники під Дивом убачають тільки лиховісну птаху, пугача. Сумцов твердить, що Див перейшов у нас на лісовика. В. Ягіч (Архів IV) не вважав Дія й Діву за божків. За Аничковим (ст. 260) Див — це лісовик.

15. Тур

Деякі пам'ятки згадують бога Тура, але що це був за бог, своїм звичаєм не подають. Арх. Інокентій Ґізель у своєму «Синопсисі» 1674 р. на ст. 49 пише про цього божка: «На своїх законопротивних сборищах і нікого Тура, сатану, і прочія богомерзкія скареди премишляюще, вспоминають». У Львівському Номоканові XVII віку в числі поганських грищ

згадуються й Тури. Дійсно, дослідники подають, що в Галичині на Подністрів'ї було Свято Тури чи Туриці на честь бога Тура, коли водили по селу бичка й приспівували: «Ой Туре, Туре небоже, ой обернися та й подивися».[80]

Деякі дослідники зв'язують Тура з соняшними богами. Від слова Тур позосталося багато топографічних назов, напр.: Турія, Турійськ, Турковичи, Турів і т. ін. Тур з давнього часу вживається, як епітет хоробрости, напр. у Іпатіевому Літопису: «Храбр бо бі Роман, яко тур» (ПСРЛ II. 155). У «Слові о полку Ігоревім» князь Всеволод зветься яр-тур або буй-тур, або й просто Тур: «Камо Тур поскочяше». Звичайно, тут «тур» може бути й від відомої звірини; але, пор. що в сербів бог Тур визначав ратного бога.

Самі тури, чорні лісові бики, були широкознані в Україні аж по XVI вік. Взагалі тур добре знаний в народніх приказках.[81]

16. Рід і Рожаниця

Давні пам'ятки нераз згадують ще й про Р і д та Р о ж а н й ц ю, як про богів, але не окреслюючи їх значення. В Питаннях Кйрика з XII віку читаємо: «Аже се Роду і Рожаниці крають хліби, і сири, і мед».[82] Отже, як бачимо, цим ботам приношено жертви. Дослідник Афанасьев доводить, що Рід — це бог долі, Доля, талан, суд-присуд; пор. приказку: «Так йому й на роду (з давнього Роду) написано». А Рожаниці — це богині людської Долі, як грецькі Мойри, чи латинські Парки,[83] це феї, що появляються при народженні дітей.