Розділ «Головні дохристиянські боги»

Як грім ударить, треба хреститися; пор. приказку: «Грім не вдарить, мужик не перехреститься».[62] Прийшовши в четвер увечері зо Страстей, дітям опалюють страсною свічкою трохи волосся, — щоб не боялися грому; так само помагає й громнйця, стрітенська свічка. Під час грози, коли Перун чи Ілля женеться за нечистою силою чи за демоном, треба конче позатикати комини, щоб ці сили часом не вскочили до хати. Крім цього, на двір, на зливу, за двері треба викинути навхрест поскладані коцюбу та вилошника, щоб часом зла сила не забралася до хати й через двері. Взагалі ж грози сильно лякаються й тепер.

Е. Аничков твердить, ніби Перун був головним богом тільки Київських князів Рюриковичів — Ігоревичів та дружини, а купецтво та селянство мали своїх богів, тому народ і не боронив його, коли Перуна скидали в Дніпро. Ставши самовладцем, Володимир хотів піднести значення Перуна найвище, — бог великого князя мав стати богом богів. Володимир 980 р. виставив Перуна за стіни «Теремного Двору», і тим призначив його для вселюдного почитання. Тому він ставить Перуна і в Новгороді: «Володимир посади Добриню, уя (дядька) своєго, в Новігороді. І пришед Добриня Новугороду, постави Перуна кумира над рікою Волховом, і ему кланялися людьє Новгородьстії, аки Богу» (Іпат. Літ. ст. 53 під 980 р.). Але це теорія сумнівна, — маємо багато вказівок, що Перун був богом повселюдним, інакше різні «Слова» й не виступали б проти нього. Як я вище вказував, саме слово «перун» сильно поширене по Україні[63] й тепер, а це свідчить, що бог цей таки був і богом народнім; І крім цього, Літопис свідчить, що народ плакав, коли тягли Перуна в Дніпро.

Слово «Перун» часом виводять від пьрати — бити, чавити. Литовське Регeunas, албанське Перин — це бог. Рожнецький доводив германське походження Перуна, але не переконливо. А Торп литовське pereunas ставить поруч з германським fairguni — холм, покритий лісом. Уже Корш твердив, що про слов'янське походження слова Перун не може бути й мови.

На Зах. Україні слово перун живе й часте. Польське ріогші — тепер це грім, блискавка, удар грому.

У глибоку давнину Перун був богом хліборобства, і це він насилав дощ. А пізніше, з розвоєм військових справ, Перун став богом воїном.

3. Даждьбог

Богом сонця в нас був Даждьбог, син Сварбгїв, син Неба. Першу згадку про нього подає південнослов'янський переклад візантійського Хронографу VI–VIII віку Іоана Малали, і згадує: «Царствова єгиптяном син Гефеста, Солнце іменем, єгоже нарічють Даждьбог, 7477 дній. Солнце же царь, син Сварогов, єже єсть Даждьбог, бі муж силен… Рече Омир творець о нем, аки Даждьбог, рече, обличи Афродиту, блудящу с Арієм… По умертвії Дажьбожі, сина Сварогова»… Як я вище згадував, в Іпатієвому Літопису під 1114 р. подається з цього Хронографу уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом: По Сварозі «царствова син єго, іменем Солнце, єго же нарічють Даждьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен». В Слові Св. О. нашого Івана Золотоустого читаємо: «А друзії вірують в Стрибога, Дажьбога і Переплута» (звичайно, це вставка до Слова).

Корш уважає, що Даждьбог — це бог соняшний, визначає сили й дію сонця, як підстави життя. Пізніше цей бог став родоначальником руського народу, чому в «Слові о полку Ігоревім» названо русичів Даждьбожими внуками: «Погибашеть жизнь Даждьбожа внука». Потебня й Перетц твердять, що Даждьбожі онуки — це головно князі й їхня дружина, без смердів. Деякі вчені, починаючи з Бодянського,[64] уважають, що Даждьбог і Хоре — це різні назви одного соняшного бога.

Походження назви Даждьбог — своє, народне; це слово складне, зложене з приказового способу д а ж д ь, цебто дай, і бог, багатство, разом — податель добра, багатства, бог подавець, дарівник, пор. Веив (Шог. У цій назві слово бог давніше за даждьбог. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по-давньо-слов'янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажьбог; народне було б Дайбог, — може це залишки його чуємо в такому частому в нас «дай боже», особливо в ритуальних' обрядах та при питті; пор. у колядках приспів: Ой' дай Боже! У всякому разі ім'я це було поширене,' і в Тупикова: Словарь древнерусских имен, 1903 р. знаходимо Дажбогович Васко, в документі 1397 року. Але деякі дослідники, напр. Огоновський, Корш та інші, настоюють на чужоземному походженні назви цього бога, — тут даждь — постало ніби з іранського dagh. — пекти, палити, цебто Даждьбог визначає бог вогню. Г. М. Баратц твердить, що староруські боги взагалі східнього походження, — вавилоно-асирійського, ханаанського та фінікійського; а про Даждьбога він подає, ніби це філістимський бог Даґан, по-арабському Даджун, цебто той, хто дарує небесний дощ, Дощівник. Але Баратцова думка в науці не прийнялася.

У сучасній богомильській дуалістичній науці південних слов'ян згадується Дабог (Ягіч, «Міт. нариси»).

А взагалі Даждьбог — це бог достатку.

4. Хорс

Друга назва для бога сонця була Хорс. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених: Бодянський, Крек, Ягіч, Фаминцин і інші, твердять, що Хоре і_Даждьбог — це одна особа, один бог сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що все подають цих богів, не змішуючи, як дві особі. Одної форми назви для бога Хорса пам'ятки не знають, і пишуть різно: Харс, Хурс, Хурьс, Хоре, Хрос. У «Слові о полку Ігоревім» 1187-го року вживається назви Хоре, як бога сонця, при тому він зветься Великим: князь Ігор, утікавши, «Великому Хорсові волкомь путь прерискаше». У слов'янських перекладах ім'я грецьке Аполлон часом перекладене нашим Хоре. Божество це було добре відоме й західнім слов'янам.[65]

Дуже багато давніх пам'яток згадують про Хорса. Літопис під 980 р. зве його серед Володймирових богів. «Слово Св. Григорія Богослова» подає: «І нині по українам (на границях) моляться єму, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші». Цікаве твердження «Бесіди трьох Святителів»: Два ангела громная єсть: єлленьский старец Перун і Хоре жидовин». Але не вияснено, чому Хоре зветься жидовином, — може пов'язаний з половцями. Інші пам'ятки і їх свідчення див. вище.

Деякі дослідники слово «Хоре» виводять із тюркської мови, чому Е. Аничков уважає Хорса божком тюрків, — ніби Володимир підпорядкував його своєму Перунові з політичних мотивів, але така теорія малооправдана.

Дослідники виставили багато різних гіпотез для вияснення етимологічного походження слова Хоре, але загальноприйнятого пояснення ще нема. Корш виводить це слово з середньо-перського «хуршед». В. Д. Смирнов («Визант. Врем». 1923 р. т. 23 ст. 71–72) виводить Хорса з назви м. Керчі, по-турецькому Карші. Але цікаво, що в сербів Хоре уживається, як ім'я власне, проте походження його в них невідоме.

5. Велес чи Волос

Одним з важніших богів був у нас і бог Велес, «скотій бої;, цебто бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був соняшним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово «скот» в давнину визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі,[66] тому Велес — це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби лат. Меркурій. Він, за твердженням мітологів, був не тільки охоронцем черід на землі, але пастухом і небесних стад, цебто хмар, і цим пов'язувався з Перуном.[67]

Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Велесом по договорах з греками, з 907-го року починаючи, і він часто пояснюється «скотій бог». У Літопису панує форма Волос, але в інших пам'ятках знаходимо й Велес. В «Слові о полку Ігоревім» XII в. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: «Віщій Бояне, Велесів внуче», а це показує, що Велес був і богом І поезії й музики, взагалі богом культури й мистецтва.

В Початковому Літопису під 980 роком вичисляються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI віку також у місті Ростові. У Житті Авраамія, чудотворця Ростовського, читаємо, що при ньому «чюдьский конець (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу». Але в Житті кн. Володимира подається, що «Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи», цебто, Волос при Володимирі був.