Розділ «Глава 4 ТАЇНСТВО СЛОВА»

Євхаристія. Таїнство Царства

ТАЇНСТВО СЛОВА

Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого богопізнання і відкрий мисленні очі наші, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування. Вложи в нас і страх блаженних твоїх заповідей, щоб ми, перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі...

(Літургія. Молитва перед Євангелієм)


І


Читання Святого Письма, за одностайним свідченням ранніх джерел, від початку становило невід’ємну частину "зібрання в Церкву" й, зокрема, зібрання євхаристійного. В одному з перших, що дійшов до нас, описів Євхаристії ми читаємо: "У так званий день сонця буває в нас зібрання в одне місце всіх, хто живе в містах і селах, і читають вони, скільки дозволить час, сказання апостолів або писання пророків. Потім, коли читець закінчить, предстоятель за посередництвом слова наставляє й напучує наслідувати ті прекрасні речі. Далі ми всі встаємо й засилаємо молитви. А коли закінчимо молитви... приносять хліб, і вино, і воду..." Тут зв’язок між читанням Письма й проповіддю, з одного боку, й приношенням євхаристійних дарів, з другого, – очевидний. Про нього також свідчить сучасний чин Євхаристії, в якому нерозривно пов’язані між собою Літургія оглашенних, присвячена здебільшого Слову Божому, і Літургія вірних, яка складається з приношення, освячення й роздавання Св. Дарів.

Проте, це одностайне свідчення ігнорують наші офіційні підручники, богословські пояснення й визначення Євхаристії. У житті й практиці Церкви Євхаристія складається з двох, нерозривно пов’язаних між собою, частин. Натомість у богословській думці її зведено лише до однієї – другої – частини, тобто до того, що здійснюється над хлібом і вином, причому таким чином, немовби ця друга частина була самодостатньою й духовно, богословськи не пов’язана з першою.

Ця редукція пояснюється, звичайно, впливом на наше шкільне богослов’я західних ідей, у яких Слово й Таїнство давно вже "відірвалися" одне від одного й стали предметом самостійного вивчення й визначення. Цей розрив є, однак, одним із найголовніших недоліків західного вчення про таїнства. Засвоєний de facto нашими шкільними системами, він швидше чи пізніше призводить до неправильного, однобокого й викривленого розуміння як Слова, тобто Св. Письма та його місця в житті Церкви, так і Таїнства. Маю сміливість твердити, що поступове "розкладання" Письма, розчинення його в щораз спеціяльнішій і негативнішій критиці, є результатом відриву його від Євхаристії, тобто фактично від самої Церкви, як досвіду й духовної реальности. І цей відрив позбавляє Таїнство його євангельського змісту, перетворюючи його на самостійний й самодостатній "засіб освячення". Письмо й Церкву зведено тут до категорії двох формальних авторитетів, "джерел віри", як їх називають у шкільних трактатах, причому йдеться тільки про те, який авторитет вищий: хто "тлумачить" кого... На практиці цей підхід, у силу своєї логіки, потребує подальшого звуження, подальшої редукції. Наприклад, якщо верховним віровчительним авторитетом у Церкві проголошується Святе Письмо, то в чому критерій Писання? Ним рано чи пізно стає "біблійна наука", тобто в підсумку – голий розум. Якщо ж навпаки, кінцеве вище й духоносне тлумачення Письма може здійснювати лише Церква – то хто, де і як це робить? І як би ми не відповіли на це запитання, цей "орган" і "авторитет" опиняються над Письмом, зовнішнім авторитетом. Якщо в першому випадку зміст Письма розчиняється в розмаїтті окремих, але тому й позбавлених церковного авторитету, "наукових теорій", то в другому випадку Письмо розглядають як "сировину" для богословських визначень і формулювань, як "біблійний матеріял", що його треба "витлумачити" богословським розумом. І не треба думати, що така ситуація характерна лише для Заходу. Те саме, хоча, можливо, й по-иншому, відбувається й у Православній Церкві. Бо, якщо православні богослови твердо дотримуються формального принципу, згідно з яким авторитетне тлумачення Писання належить Церкві й здійснюється у світлі Передання, то життєвий зміст і практичне застосування цього принципу залишаються незрозумілими, і на практиці призводять до певного паралічу "розуміння Письма" в житті Церкви. Наша біблійна наука, оскільки вона взагалі існує, перебуває повністю під владою західних думок і перелякано повторює старі західні вчення (притримуючись по можливості "поміркованих", тобто насправді передостанніх західних теорій). Що ж стосується церковної проповіді й благочестя, то вони давно вже перестали черпати поживу з Письма як зі свого справжнього джерела...

Такі самі згубні наслідки цього розриву між Словом і Таїнством і для вчення про таїнства. У ньому Таїнство перестало бути біблійним, євангельським, у найглибшому значенні цього слова. Не випадково, звичайно, західне богослов’я зосередило своє зацікавлення таїнствами не на їхній суті й змісті, а на умовах і "модусі" їх здійснення й "дієвости". Відтак, тлумачення Євхаристії зводиться до питання про спосіб і момент пересуществлення дарів, перетворення їх на Тіло й Кров Христові, але майже нічого не говорить про значення для Церкви, для світу, для кожного з нас – цього пересуществлення. Як це парадоксально не звучить – але зацікавлення реальною присутністю Тіла й Крови Христових замінює собою зацікавлення Христом. Причастя сприймається як один зі способів "отримання благодати", як акт особистого освячення, але перестає сприйматися як наша участь у Чаші Христовій: "Чи спроможні ви пити чашу, яку Я маю пити?" (Мт. 20, 22). Відірвавшись від Слова, яке завжди – слово про Христа ("простежте Писання... а й вони свідчать за Мене", Йо. 5, 39), таїнства певним чином відриваються від Христа. Він залишається, звичайно, і в богослов’ї, і в благочесті тим, хто їх встановив, але перестає бути їхнім змістом, даром Церкві й віруючим, передусім, Його Самого та Його боголюдського життя... Відтак, таїнство покаяння переживається не як "примирення й возз’єднання з Церквою в Христі Ісусі", а як влада "відпускати" гріхи; отже, таїнство вінчання "забуло" про свою основу у "великій таїні Христа й Церкви" і т. д.

Але в переданні Церкви, літургійному, духовному, саме в нерозривному зв’язку Слова й Таїнства є суть Церкви як воплочення Слова, як Боговоплочення, що здійснюється в часі й просторі, відтак про саму Церкву сказано в книзі Діянь – "А Слово Боже росло..." (Ді. 12, 24). У Таїнстві ми причащаємося Того, Хто приходить і перебуває з нами в Слові, в благовісті про Кого полягає призначення Церкви. Слово вважає Таїнство своїм сповненням, бо в Таїнстві Христос-Слово стає нашим життям. Слово збирає Церкву для свого воплочення в ній. У відірванні від Слова Таїнство можуть сприймати як магію, без Таїнства Слово може бути зведене до доктрини. І, нарешті, саме Таїнством Слово перетворюється на тлумачення, бо тлумачення Слова завжди є свідченням того, як Слово стає життям. "І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого" (Йо. 1, 14). Таїнство і є цим свідченням, і тому – в ньому джерело, початок і основа тлумачення й розуміння Слова, джерело й критерій богослов’я. Тільки в цій нерозривній поєднаности Слова й Таїнства можна по-справжньому зрозуміти значення твердження, що Церква єдина зберігає істинний зміст Писання. Тому перша частина Літургії є необхідним початком євхаристійного священнодійства, те таїнство Слова, яке своє сповнення й закінчення знайде в приношенні, освяченні й роздаванні вірним євхаристійних дарів.


II


У деяких ранніх рукописних служебниках малий вхід називається входом з Євангелієм. І справді, в сучасному малому вході увага зосереджена на книзі Євангелія: її урочисто виносить диякон через північні врата іконостасу й потім – через царські врата – приносить до Престолу й кладе на ньому. Якщо взяти до уваги сказане про первісне значення малого входу, як входу предстоятеля й народу в храм, то стає очевидним, що "вхід із Євангелієм" є немовби другою його формою. У давнину після входу предстоятеля в храм було входження його й духовенства, що співслужило з ним, на "свої місця" для слухання Писання. Натомість тепер, у зв’язку з тим, що первісний малий вхід перестав бути реальним початком Літургії, саме "вхід із Євангелієм" став змістом цієї процесії. І для того, щоби зрозуміти її значення в євхаристійному священнодійстві, потрібно сказати кілька слів про первісну топографію храму.

У сучасній практиці природним і самоочевидним місцем предстоятеля й духовенства є вівтар. У давнину було не так. "Предстояння" перед престолом, служіння біля престолу було обмежене виключно Літургією вірних, тобто приношенням і освяченням Св. Дарів, Євхаристією. До престолу предстоятель підходив лише в час приношення дарів. Протягом решти часу, а також під час служб денного й річного кола, місце предстоятеля й духовенства було на "вимі", тобто серед народу. На це й тепер вказує місце архиєрейської катедри – посередині храму в росіян, праворуч біля амвону в греків. Адже навіть і тепер у неєвхаристійному богослуженні найважливіші його частини – полиєлей, наприклад, – здійснюються посередині Церкви, а не у вівтарі. Отже, престол був виключною трапезою вечері Господньої, жертовником, на якому приноситься безкровна жертва. Богослуження мало немовби два центри: один у самому зібранні, другий – біля престолу. Тому перша частина Літургії – "зібрання в Церкву", слухання Писання й проповіді – здійснювалася не у вівтарі, а в храмі, зі спеціяльних місць, відведених предстоятелеві й духовенству на "вимі". Таким чином, після входу в храм (перше значення "малого входу") було сходження у вівтар і до престолу для приношення й освячення дарів (теперішній "великий вхід"). У цих трьох "входах" (процесіях) і виявлявся основний символізм зібрання Церкви як сходження її в Царство Боже...

Причинами, які порушили й змінили цей споконвічний порядок, були, по-перше, зникнення першого входу – входу в храм, про який ми говорили, а, по-друге, поступове зникнення "вими" як місця предстоятеля й духовенства під час всіх богослужень, окрім самої Євхаристії. Зникненню цьому допомогло й те, що книгу Євангелія почали зберігати на престолі. В епоху переслідування християнства Євангеліє зберігали не в храмі, оскільки однією з форм переслідування Церкви була конфіскація в християн священних книг. Тому під час кожної Літургії книгу Євангелія приносили в храм ззовні. Але коли припинилися гоніння й з’явилися величні християнські базиліки, місцем зберігання Євангелія, природно, став храм, а в ньому – його "святая святих", престол. Престол був осердям обидвох частин Літургії, хоча по-різному. Отож, у Літургії оглашенних, а також і в усіх неєвхаристійних службах, Євангелії виносять із вівтаря, й читання його до сьогодні здійснюється посередині храму, на амвоні або з катедри, тим часом як Євхаристію завжди здійснюють біля престолу.

Усі ці технічні деталі потрібні нам тільки для того, щоби показати, що малий вхід поступово поєднав у собі три основні виміри: початку Євхаристії як входу в зібрання, потім – як сповнення цього першого входу в сходженні, у вході Церкви в небесне святилище (молитва й спів Трисвятого, наближення до престолу) і, нарешті, сповнення цього початку Літургії – в "таїнстві Слова".

Повертаючись тепер до "входу з Євангелієм", ми можемо сказати, що для розуміння Літургії Слова та її зв’язку з Євхаристією він не менш важливий, ніж основний акт читання Святого Письма. Тут є паралелізм із Євхаристією, в якій освяченню дарів передує приношення. Доречно нагадати, що в православному літургійному переданні Євангеліє бере участь не тільки як читання, але саме як книга. Цю книгу так само вшановують, як ікону або престол. Її належить цілувати, їй належить кадити, нею благословляють народ Божий. І, врешті-решт, у деяких священнодіяннях – у хіротонії єпископа, в таїнствах покаяння й єлеоосвячення тощо, бере участь Євангеліє як книга, а не той чи инший текст, що міститься в ній. І це так тому, що книга Євангелія для Церкви є словесною іконою об’явлення нам і перебування серед нас Христа, а, передусім – іконою Його Воскресіння. Вхід із Євангелієм тому є не "зображенням", не священним інсценуванням події минулого, виходу Христа на проповідь (у такому випадку не диякон, а предстоятель, як образ Христа в зібранні Церкви, повинен би був виносити книгу Євангелія), а образ об’явлення Воскреслого Господа на знак здійснення Його заповіту: "Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них" (Мт. 18, 20). Як освяченню євхаристійних дарів передує їх приношення до жертовника, так читанню й благовісті Слова передує Його об’явлення. "Вхід з Євангелієм" – це зустріч, радісна зустріч з Христом, що відбувається за посередництвом винесення до нас цієї Книги всіх книг, яка завжди перетворюється на силу, життя й освячення...


III


"Мир усім", – виголошує священик зібранню, і воно відповідає йому: "І духові твоєму". Ми вже казали, що Мир – це Ім’я Самого Христа, Він Сам. Західна форма цього привітання – "Dominus vobiscum", "Господь з вами..." І це привітання, з яким звертається предстоятель до Церкви перед початком кожної нової частини євхаристійного священнодіяння – перед читанням Слова Божого, перед цілуванням миру, перед роздаванням причастя – це нагадування, що Сам Христос – "посеред нас", Сам очолює нашу Євхаристію, бо Сам Він – "приносить і приношений, приймає і подаваний".

Потім виголошують прокімен. Цим словом, яке грецькою мовою означає "передлежаче", тобто те, що передує, називають тепер два чи три стихи з різних псалмів, які співає антифонно – читець і народ або ж хор. У давнину прокімен складався зазвичай з цілого псалма, який співали перед читанням Св. Письма. Відтак прокімен до цього часу займає особливе й, без сумніву, важливе місце в православному богослуженні, про нього треба сказати декілька слів. Для розуміння прокімена треба передусім нагадати про особливе місце, яке псалми займали в ранній Церкві. Можна без перебільшення сказати, що в ранній Церкві псалми – це не одна з пророчих і молитовних вершин Старого Завіту, але особливе одкровення всередині одкровення. Якщо все Писання пророкує про Христа, то особливе значення псалмів у тому, що в них Христос об’явлений немовби "зсередини". Це Його слова, Його молитва, Він Сам: "...ipse Dominus Jesus Christus loquitus" – "Сам Господь Icyc Христос говорить у них" (бл. Августин). І тому що це Його слова, вони є і молитвою, і словами Його Тіла, Церкви. "У цій книзі говорять, моляться й плачуть тільки Ісус Христос і Його Церква". "Ця велика кількість членів, – пише бл. Августин, – поєднаних зв’язком любови й миру під єдиним главою – Спасителем нашим, становить, як ви знаєте,... одну людину. І в псалмах здебільшого їхній голос звучить як голос однієї людини. Він благає за всіх, тому що всі є одне в єдиному". Ось це розуміння, цей досвід псалмів і лежить в основі їхнього літургійного використання. Так, наприклад, не можна зрозуміти особливого місця псалма 118 ("Щасливі ті, що їх дорога бездоганна") в Утрені Великої Суботи, якщо не знати, що в цьому довгому вияві любови до "установ Божих", до Його волі, до Його задуму щодо світу й людини, Церква немовби чує голос Самого Господа, що лежить у гробі й відкриває нам сенс Своєї животворної смерти. Псалми, таким чином, є не тільки богонатхненною екзегезою, поясненням Писання й подій священної історії, – але в них висловлена й воплочена, і нам передана, та духовна реальність, яка дозволяє нам зрозуміти справжній зміст і значення як священних текстів, так і обрядів.

Прокімен – "передлежачий псалом" – вводить нас у таїнство Слова. Бо слово Боже звертається не лише до розуму, а до самої людини, до тієї її глибини, або, мовою св. отців, – серця, яке і є органом релігійного пізнання на відміну від неповного, дискурсивного й раціонального знання "цього світу". Щоби чути й розуміти Слово, цьому має передувати "відкриття ума": "Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання" (Лк. 24, 45). Можна сказати, що радісне повторне виголошення прокімена, його "повідомлення" зібранню й прийняття зібранням і є в богослуженні тим моментом "відкриття ума", поєднання його з серцем, коли слова Писання ми чуємо як слова Господа.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Євхаристія. Таїнство Царства» автора Олександр Шмеман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4 ТАЇНСТВО СЛОВА“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи