Розділ «Глава 12 ТАЇНСТВО ПРИЧАСТЯ»

Євхаристія. Таїнство Царства

ТАЇНСТВО ПРИЧАСТЯ

Сповнилося і звершилося, скільки в нашій силі, Христе Боже наш, Твого промислу таїнства: бо маємо смерти Твоєї пам’ять, ми виділи воскресення Твого образ, ми сповнилися безконечної Твоєї жизні, ми насолодилися невичерпною Твоєю поживою. Благізволь, щоб і в будучому віці всі ми сподобилися її, благодаттю безначального Твого Отця, і святого, і благого, і животворящого Твого Духа...

Молитва на споживання Святих Дарів,

Літургія св. Василія Великого.


І


За сторіччя свого тривалого розвитку Літургія зазнавала багатьох змін. Але не було в ній змін глибших і вагоміших, ніж та, якою до сьогодні відзначена остання частина євхаристійного священнодійства – чин причащання Святими Дарами Тіла і Крови Христових. Оскільки ж ця частина справді закінчує і здійснює найсвятіше таїнство Євхаристії, а також і всю Літургію, зупинитися на ній, точніше, на змінах, які її переиначили, ми мусимо на початку цієї останньої глави.

Спочатку причастя всіх вірних на Літургії Церква сприймала як очевидну мету Євхаристії і здійснення слів Спасителя: «щоб їли й пили за столом у моїм царстві» (Лк. 22, 30). Тому «формою» Євхаристії була трапеза, здійсненням її – загальне причастя. Усе це очевидно і в православній перспективі не потребує доказів.

Пояснення потребує той факт, що поступово в історії все більша кількість членів Церкви відходила від цього сприйняття Євхаристії, зводила її до індивідуального сприйняття. Сучасна віруюча і церковна людина не бачить потреби приступати до причастя під час кожної Літургії. З Катехизму вона дізнається, «що Церква материнським голосом заповідає сповідатися перед духовним отцем, і причащатися Тіла і Крови Христа тим, хто дбає про благоговійне – чотири рази на рік, або й щомісяця, а всім неодмінно – один раз на рік» (М. Филарет, Катехизис, Прав. Ис-пов. ч., І, вопрос 90). Той, хто бажає причаститися, повинен обов’язково приступити до таїнства покаяння, і, нарешті, на цьому потрібно наголосити, якщо який-небудь мирянин і забажає причастя «понад звичайну норму», то це бажання, з огляду на те, що зовсім немає посилань на соборне, церковне сприйняття таїнства, характеризується зазвичай як пошук «частішого причащання», а не як виконання членом Церкви свого християнського покликання, виконання свого членства в Тілі Христовому. Усе це так міцно увійшло в церковне життя і закріпилося в ньому, що в Катехизмі є окремі запитання про те, «яку участь у Божественній Літургії можуть брати ті, хто тільки слухає її, а не приступає до Святого Причастя?» Відповідь на це: «Вони можуть і повинні брати участь через молитву, віру і неустанне згадування Господа нашого Ісуса Христа, Котрий заповідав це чинити на Його спомин» (зауважмо, саме причащання Дарів заповідав Христос словами: «прийміть, їжте... пийте з неї всі...»). Також зауважмо, що ці запитання – про тих, хто не причащається, і відповіді на них – стосуються фактично величезної більшости Церкви, а не якихось там окремих випадків. На жаль, винятком у цьому вченні є ті, що причащаються...

Що ж трапилося? Як відбулася й чому сторіччями втримується ця метаморфоза у сприйнятті – не тільки церковним людом, але й єпископатом, духовенством і, нарешті, богословами – самої сутности Євхаристії, зведення її до «одного з таїнств», одного з «засобів освячення». Яким би дивним це не здавалося, спроб відповісти на ці запитання ми майже не знаходимо в нашому офіційному академічному богослов’ї. Тим часом, як я зазначив, йдеться не просто про еволюцію церковної дисципліни, занепад благочестя, західні впливи тощо, а про духовний поворот у самосвідомості, самосприйнятті Церкви загалом. Йдеться про еклезіологічну кризу, на якій ми й зосередимо свою увагу.


II


Найпоширеніше звичайне пояснення поступового зникнення Причастя – як участи в здійсненні Церкви – полягає в посиланні на недостоїнство переважної більшости мирян приступати часто до чаші й тому потреби для них нібито додаткових вимог і гарантій. Миряни живуть у світі, в постійному контакті з його нечистотою, неправдою, грішністю, брехнею і тому потребують особливого очищення, особливого приготування, особливого покаяння.

Це пояснення я називаю благочестивим, бо воно справді в найліпших своїх висловлюваннях і поясненнях керується усвідомленням грішности, «повагою» до святині, страхом перед своєю недостойністю. У тому чи иншому вигляді цей страх притаманний усякій релігії. У середньовічному християнстві він пронизував усе життя: «Согрішив я, завинив я, неправедний я перед Тобою...». Моральним ідеалом суспільства, якого не завжди дотримуються, але який мав великий вплив на християнське суспільство, стає аскетизм, часто в його крайній формі. А занепад білого духовенства, що засвідчується, наприклад, у канонах, які уклав Трульский Собор (691), приводить до того, що до чернецтва переходить і управління церковним життям. Ми не маємо змоги зупинятися тут на причинах і формах цього багатогранного процесу. Важливе для нас те, що він поступово призвів до клерикалізації Церкви, до все більшого віддалення одне від одного духовенства й мирян. Змінилася вся атмосфера Церкви. У кінці IV сторіччя св. Йоан Золотоустий писав у своєму тлумаченні «2 бесіди на 2 послання до Коринтян»: «Але є випадки, в яких священик відрізняється від підначального, наприклад, коли потрібно причащатися Святих Таїн. Ми всі однаково удостоюємося їх. Тепер не так, бо всім пропонується одне Тіло й одна чаша... і ми все одно цілуємо одне одного на знак миру...».

Але в підсумку сакралізація і клерикалізація перемагають. Це видно і в розвитку храму і його устрою, який усе більше й більше наголошує на відокремленні мирян від духовенства, і той самий Золотоустий писав: "Коли прийшов Христос і страждав за містом, то очистив усю землю, зробив усяке місце зручним для молитви... Чи хочеш ти знати, як уся земля, нарешті, стала храмом і як всяке місце стало зручним для молитви?". Але таке тлумачення і храму, і Літургії доволі рано зникло з Церкви. Вхід у вівтар, наближення до святилища було заборонене для мирян, їхня присутність на Євхаристії стала пасивною. Вона здійснюється за них, для них, але в її здійсненні вони не беруть участи. Якщо раніше межа, яка відділяла "світ цей" від Церкви, охоплювала собою мирян, то тепер вона виключає їх, і про це якраз і свідчить визначення їх як мирян (κοσμικί), а не як колись – лаїків, членів народу Божого (λαός), людей, які беруть участь, і своїх для Бога...


III


У наші дні приготування до причастя – і це зрозуміло в контексті сказаного про сприйняття причастя як приватного, особистого акту – стало приготуванням також приватним. У наших молитвословах друкуються молитви перед причастям, але в сам текст і обряд Літургії вони не входять, за винятком двох-трьох, які читаються перед самим причастям. Молитвослов містить і подячні молитви після причастя, також приватні й у саму Літургію не включені. Та це зрозуміло, оскільки аж ніяк не всі присутні на Літургії приступають до чаші, і для них, відповідно, ці молитви були б номінальними. Склад, практика, час читання цих молитов відрізняються одне від одного, як відрізняються і включені в них приписи щодо посту. Узяті самі по собі, ці молитви – у своїй більшості прекрасні, одухотворені й дуже корисні. Проте, йдеться не про них, а про їхнє місце в Літургії, в таїнстві.

Річ у тім, що ніде в Літургії, від початку анафори, тобто Літургії вірних, і до самого її кінця, ми не знаходимо жодного посилання на участь у ній двох категорій молільників: тих, що причащаються, і тих, що не причащаються Святих Тайн. Навпаки, бодай трохи уважне читання пре-анафоральних, анафоральних і пост-анафоральних молитов не може не переконати нас у тому, що після відіслання оглашенних (а в ранній Церкві – і "тих, що каються"), "за дверима зачиненими" здійснюється Євхаристія – одночасно і принесення безкровної жертви, і приготування вірних до причастя Святих Тіла і Крови Господа:

Знову і багато раз припадаємо до Тебе

і Тобі молимося, благий і чоловіколюбче,

щоб Ти, зглянувшись на моління наші,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Євхаристія. Таїнство Царства» автора Олександр Шмеман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12 ТАЇНСТВО ПРИЧАСТЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.