Розділ «ВІД АВТОРА»

Ця книжка – не підручник літургічного богослов’я й не наукове дослідження. Я писав її в ті рідкісні моменти, коли мав вільний час, часто перериваючись, і тепер, сполучаючи всі ці глави в одне ціле, я не претендую ні на повноту, ні на систематичність.

Ця книжка – низка роздумів про Євхаристію. Ці роздуми, однак, породжені не ‘‘науковою проблематикою", а – нехай і невеликим, і обмеженим – досвідом. Понад тридцять років я служив Церкві – як священик, як викладач богослов’я, як душпастир і вчитель. І протягом цих тридцяти років мене ніколи не покидало основне зацікавлення Євхаристією, її місцем у Церкві, зацікавлення, яке з’явилося в юності й радістю наповнило моє життя.

На жаль, однак, не лише радістю. Бо що реальнішим ставав досвід самої Євхаристії, Божественної Літургії, Таїнства Христової перемоги та Його слави, то сильнішало відчуття своєрідної євхаристійної кризи в Церкві. У переданні Церкви нічого не змінилося, але змінилося сприйняття Євхаристії, її суті.

Суть цієї кризи – невідповідність між тим, що здійснюють, та сприйняттям цих дій, їх переживанням. До певної міри ця криза завжди існувала в Церкві; життя Церкви, точніше, церковного народу, ніколи не було досконалим, ідеальним, але з часом вона перетворилася на певний хронічний, нормативний стан, на певну приховану "шизофренію". І ця "шизофренія" отруює Церкву, руйнує основу церковного життя.

Тим часом ми живемо, без перебільшення, в страшній і духовно небезпечній епосі. Вона страшна не лише ненавистю, роз’єднанням, кров’ю, але, передусім, повстанням проти Бога та Його Царства, яке кожного дня посилюється. Знову не Бог, а людина стала мірою всіх речей, знову не віра, а ідеологія, утопія визначають духовний стан світу. Західне християнство від якогось моменту немовби прийняло цю перспективу: майже миттєво виникло "богослов’я звільнення", економічні, політичні, психологічні питання замінили християнське бачення світу, служіння Богові. Світом гасають черниці, богослови, єрархи, захищаючи – від Бога? – якісь права, аборти й збочення, – і все в ім’я миру, згоди, об’єднання всіх воєдино.

Але річ у тім, що не цей світ приніс і провістив нам Господь Ісус Христос. Багатьом, можливо, видасться дивним, що у відповідь на кризу я пропоную звернути увагу не на обговорення її складових елементів, а на Таїнство Євхаристії, на Церкву, яка живе цим таїнством. Так, я вірю, що саме тут, у цьому святая святих Церкви – джерело сподіваного відродження, в цьому сходженні Церкви до Господньої Трапези, в Його Царстві. І я вірю, як завжди вірила Церква, що починається це сходження з виходу з цього світу, перелюбного й грішного, з "відкладення всякої турботи". Не ідеологічна суєта й шум, а – дар неба, ось покликання Церкви у світі, ось джерело її служіння.

Я вірю, що з ласки Божої, Православ’я зберегло й крізь усі сторіччя пронесло це бачення, це розуміння Церкви, це знання, що "де Церква, там і Дух Святий і вся повнота благодати" (Іриней Ліонський, "Проти єресей". 4, 18). Але саме тому, що це так, ми, православні, маємо знайти в собі силу зануритися в це євхаристійне відродження Церкви. Йдеться не про "реформи", "пристосування", "модернізацію" тощо, навпаки, про повернення до того бачення, до того досвіду, яким від початку жила Церква.

У тому, щоби нагадати про це, й полягає мета книжки.

Протопресвітер Олександр Шмеман