Розділ «Глава 3 ТАЇНСТВО ВХОДУ»

VII

Цей есхатологічний зміст входу, як наближення до престолу й сходження в Царство, найліпше висловлено в молитві й співі Трисвятого, яким вхід закінчується. Вступивши у вівтар і ставши перед престолом, предстоятель промовляє "Молитву Трисвятого" про те, щоби Бог

сподобив нас, смиренних і недостойних,

в цю хвилину стати перед славою святого Його жертовника

і належне Йому поклонення й словослов’я приносити,

прийняв із уст наших трисвяту пісню

і посітив нас

і простив нам усяке прогрішення

і освятив наші душі й тіла...

Ця молитва починається зі звернення Боже святий, зі сповідування святости Божої й з моління за наше освячення, тобто прилучення до цієї святости. Але що означає, про що говорить це ім’я Боже – Святий, яке становить, за словами пророка Ісаї, вічний зміст ангельського славослов’я, в якому ми в "цю хвилину" готуємося взяти участь? Жодне дискурсивне мислення, жодна логіка не здатні нам пояснити його, а втім саме це відчуття святости Божої, це почуття святого є основою й джерелом релігії. І ось, досягнувши цього моменту, ми, можливо, найсильніше усвідомлюємо, що богослуження, не пояснюючи нам, що таке святість Божа, являє нам її, і що в цьому об’явленні – споконвічна суть культу, тих основних і давніх, як саме людство, обрядів: благословення, піднесення рук, поклоніння – зміст яких майже неможливо побачити в жестах, що їх породив. Бо культ, власне, й зродився з потреби, з прагнення людини долучитися до святого, яке вона відчула швидше, ніж змогла "мислити" про нього.

"Наче тільки богослуження, – пише L. Bouyer, – знає весь сенс цього непроникного для розуму поняття, воно єдине здатне передати й навчити його... Цей релігійний трепет, це внутрішнє запаморочення перед Чистим, перед Недосяжним, перед зовсім Иншим, і разом із тим це відчуття невидимої присутности, притягальна сила такої безконечної любови, й притому любови настільки особистої, що, пізнавши її, ми вже більше не знаємо, що ще ми називаємо любов’ю, – тільки богослуження може передати досвід усього цього, єдиний і невимовний... У богослуженні він немовби ллється звідусіль – зі слів, з жестів, від світильників, від пахощів, що наповнюють храм, як у видінні Ісаї, з того, що за всім цим, що не є нічим із цього всього, але що всім цим цілісно передається, подібно до того, як прекрасний вираз обличчя миттєво розкриває нам усю душу, хоча ми й не знаємо як..."

І ось ми ввійшли й стоїмо тепер перед Святим. Ми освячені його присутністю, ми осяяні його світлом. І це трепетне й солодке відчуття присутности Божої, радість і мир, рівних яким немає на землі, все це втілено в триразовому повільному співі Трисвятого – "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний...", небесної пісні, яку співають на землі і яка свідчить про доконане примирення землі й неба, про те, що Бог явив Себе людям і що нам дано бути “учасниками святости" Його (Євр. 12, 10).

І під цей спів предстоятель підіймається ще вище, в саму глибину храму, на горне місце, у Святая Святих. І в цьому ритмі сходження – зі "світу цього" до воріт храму, від воріт храму – до престолу, від престолу – на горне місце, свідчить про поєднання, що здійснилося, про висоту, на яку підніс нас Син Божий. І, зійшовши на неї, предстоятель – звідти, але повернувшись обличчям до зібрання, один із зібраних, але й образ Господа, наділений Його владою й силою, подарує нам мир для слухання Слова Божого. Після таїнства входу відбувається таїнство слова.