Внесок Г.-Ю. Айзенка у розвиток психодіагностики особистості

Психодіагностика

Багато психологів вважає Г.-Ю. Айзенка основним послідовником К.-Г. Юнга, оскільки центральним поняттям структури особистості, за Айзенком, теж є екстраверсія - інтроверсія, а базові фактори він називав типами. Однак за способом отримання і психологічним змістом вони є швидше рисами, ніж типами. Екстраверсія - інтроверсія, в контексті теорії Айзенка, включає переважно комунікативну складову, позначаючи або потяг до людей і здатність легко вступати з ними в контакт, або труднощі у спілкуванні.

Будучи переконаним у тому, що для опису варіативності людської поведінки не слід використовувати більше трьох суперрис, Айзенк виокремив спочатку незалежні один від одного два основні фактори особистості: Е (екстраверсію - інтроверсію) і N (нейротизм - емоційну стабільність), які, поєднуючись, сприяють створенню чотирьох типів особистості (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Типи поєднання екстраверсії і нейротизму (за Айзенком)

СтабільнийНевротичний
ІнтровертСпокійний, урівноважений, надійний, контрольований, миролюбний, уважний, дбайливий, пасивнийЛегко піддається змінам настрою, тривожний, ригідний, розсудливий, песимістичний, замкнутий, нетовариський, тихий
ЕкстравертЛідер, безтурботний, поступливий, веселий, чуйний, балакучий, доброзичливий, товариськийВразливий, неспокійний, агресивний, збудливий, непостійний, імпульсивний, оптимістичний, активний

Г.-Ю. Айзенк вважав ці риси реальними параметрами, що характеризують особистість. Він знаходив ті самі риси і в інших питальниках (Кеттел, ММРІ). Від п'ятифактор-ної моделі Айзенк відмовився через нетеоретичний характер представлених у ній параметрів особистості. Надалі Г.-Ю. Айзенк додав ще один фактор Р (психотизм - сила Супер-Его), передбачивши широку варіативність проявів особистості у межах кожного фактора (тому виокремлював типи, а свої базові вимірювання називав біологічними диспозиціями особистості). Наприклад, фактор "психотизм" як компонент другого рівня охоплює агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, імпульсивність, а як компонент третього рівня - асоціальність, неемпатійність, креативність, нерозсудливість. Базовий фактор домінує у людині і визначає її типологічні особливості.

Наявність трьох факторів підтверджували дослідження в різних країнах, тому Айзенк намагався визначити їх нейрофізіологічні основи. Так, фактор Б тісно пов'язаний з рівнем кіркової активації. Інтроверти, будучи високо-збудливими, уникають сильної стимуляції, а екстраверти, навпаки, прагнуть до ситуацій, що породжують додаткову стимуляцію. Відмінності за фактором N відображають силу реакції автономної нервової системи на стимули. Особливо помітний вплив лімбічної системи, що визначає мотивацію і вираження емоцій. Айзенк висунув гіпотезу про зв'язок фактора Р із системою, що продукує андрогени.

Для діагностування структури особистості за Айзенком існує стандартизований питальник, використання якого в близиюкових дослідженнях свідчить про важливий внесок генотипових факторів у мінливість екстраверсії - інтроверсії; генетична обумовленість нейротизму поки що переконливо не доведена, а вплив внутріпарних відносин на всі особистісні прояви значний.

Г.-Ю. Айзенк намагався глибше пояснити відмінності між людьми. Деякі з них можуть бути спричинені процесами соціалізації. Генетичні особливості взаємодіють із середовищем. Вони пояснюють, наприклад, те, що в інтровертів легше виробляються умовні рефлекси, ніж у екстравертів. Спостережувані відмінності між інтровертами і екстравертами, за Айзенком, біологічно обумовлені. Аргументом на користь цієї точки зору є, зокрема, легкість умовних рефлексів у інтровертів. Екстраверту подобаються збудження, спонтанні дії, йому легко в компанії, він життєрадісний, самовпевнений, легко дає собі волю, однак йому бракує ретельності і сумлінності. Інтроверт - спокійний, тихий, відчужений від усіх, окрім близьких людей, любить порядок, систематичний. Ця відмінність, на думку

Айзенка, біологічно обумовлена, як і нейротизм. Нейротична людина чутлива, її легко образити, вона частіше скаржиться на соматичні порушення (головний біль і безсоння), виявляє внутрішнє хвилювання, тривогу, сум. Айзенк вважав, що біологічні основи цих явищ потрібно шукати в лімбічній системі і гіпоталамусі. Психотизм порівняно з іншими факторами відзначається низькою здатністю людини до адаптації. Особистість із високими показниками за цією шкалою описує себе як нечутливу, неемпатійну, вона агресивна, не бачить небезпеки, любить незвичайні ситуації.

Жінки і чоловіки різняться за фактором психотизму. Статеві відмінності зумовлені балансом між андрогенними й естрогенними гормонами. Дослідження Айзенка включає збирання експериментальних даних, наприклад, під час оцінювання відмінностей щодо збудливості нервової системи і виявлення кореляцій при факторному аналізі даних, одержаних за допомогою опитувальників. Айзенк стверджував, що індивідуальні відмінності мають біологічну основу, рекомендував психологам читати праці неврологів і біохіміків.

Праці Айзенка пов'язані з діагностикою між індивідуальних відмінностей. Інтроверсію - екстраверсію, нейротизм, психотизм вивчали 3. Фройд, К.-Г. Юнг, однак саме Айзенк створив питальники, які допомагають виявляти ці конструкти і здійснювати факторний аналіз даних, отриманих на великих вибірках. Питальники також використовують клініцисти, оскільки поєднання показників за трьома факторами виявляють патології (психопатію, зловживання алкоголем, наркотиками).

Теорію Айзенка критикували з різних позицій, зокрема заперечували біологічні основи особистості, вважали теорію такою, що не відповідає сучасному розумінню особистості як динамічної інстанції, здатної формувати свою ідентичність, переробляючи потік інформації. Однак ця теорія виявилася плідною для розроблення питальників, для яких характерна внутрішня узгодженість завдань за методикою і показниками ретестової надійності.

Г.-Ю. Айзенк.неодноразово зауважував, що його дослідження детерміновані недосконалістю психіатричних діагнозів. На його думку, традиційну класифікацію психічних захворювань повинна замінити система вимірів, у якій представлено найважливіші характеристики особистості. Психічні розлади він розумів як продовження індивідуальних відмінностей, що спостерігаються в нормальних людей. Вивчення робіт К.-Г. Юнга, Р. Вудвортса, І. Павлова, Є. Кречмера та інших психологів, психіатрів і фізіологів дало змогу припустити існування трьох базисних вимірів особистості: нейротизму, екстраверсії - інтроверсії І психотизму. Розроблені Айзенком зі співробітниками особистісні питальники реалізують типологічний підхід до вивчення особистості.

Нейротизм (емоційна нестійкість) є сукупністю психічних виявів (континуумом) від нормальної афективної стабільності до її вираженої лабільності. Він не тотожний неврозу, однак в осіб з високими показниками за цією шкалою в несприятливих ситуаціях, наприклад стресових, може розвинутися невроз. Нейротична особистість характеризується неадекватно сильними реакціями на стимули, що її провокують.

Запозичивши в К.-Г. Юнга поняття "екстраверсія", "інтроверсія", Г.-Ю. Айзенк наповнює їх іншим змістом. У К.-Г. Юнга - це різні за спрямованістю типи лібідо, у Г.-Ю. Айзенка - комплекси скорельованих між собою рис. За Г.-Ю. Айзенком, високі показники з екстраверсії і нейротизму підтверджують психіатричний діагноз істерії, а високі показники з інтроверсії і нейротизму - стан тривоги або реактивної депресії. Вимірювання екстраверсії - інтроверсії і нейротизму, якими оперував Г.-Ю. Айзенк, Р.-Б. Кеттел розглядав як фактори другого порядку.

Психотизм, як і нейротизм, континуальний (норма - психотизм). Високі показники за цією шкалою можуть свідчити про схильність до психотичних відхилень.

Психотичну особистість (не патологічну) Г.-Ю. Айзенк характеризує як егоїстичну, безпристрасну, неконтактну. У дослідженнях він зосередився на збиранні експериментальних даних, що підтверджують універсальність запропонованих ним вимірів особистості. Для цього залучають факторний аналіз результатів численних і різнорідних тестів (методик), з допомогою яких обстежують критеріальні групи. Спочатку на основі ознак, що диференціюють здорових людей і хворих на невроз, виокремлювали фактори нейротизму, пізніше - екстраверсії - інтроверсії, які Г.-Ю. Айзенк тривалий час намагався пояснити фізіологією, використовуючи положення теорії І. Павлова. Нині у такий спосіб пояснюють фактор психотизму.

Перший питальник Г.-Ю. Айзенка - "Моуделейський медичний питальник (МMQ)" - було створено у 1947 р. Він призначений для діагностування нейротизму і складається із 40 тверджень: "так" і "ні". Ці твердження було відібрано з відомих питальників з огляду на клінічні описи невротичних розладів. MMQ стандартизований на матеріалі обстеження двох груп: невротиків (1 тис. осіб) і здорових людей (1 тис. осіб). Середня кількість відповідей, що збігаються з " ключем ", у здорових осіб становила 9,98, невротиків - 20,01. Аналіз відповідей, отриманих за кожним твердженням MMQ (за обліку відмінностей у психіатричних діагнозах), довів, що з допомогою питальника можна диференціювати два типи невротичних розладів - істеричні і дистимічні. Виходячи з цього, Г.-Ю. Айзенк припустив, що відповіді на твердження MMQ дадуть змогу зробити висновок про позицію обстежуваного за шкалою екстраверсії - інтроверсії. Це започаткувало конструювання нового типу особистісного питальника. MMQ у психодіагностичних дослідженнях не застосовувли.

Після MMQ було розроблено "Моуделейський особистісний питальник" (MPI), опублікований у 1956 р. і призначений для діагностування нейротизму і екстраверсії - інтроверсії. MPI складається з 48 питань (по 24 на кожен вимір), на які обстежуваному потрібно відповісти "так" чи "ні". Було передбачено питання, на які важко відповісти ("?"). За відповідь, що збігається з "ключем", давали 2 бали, за "?" - 1 бал. MPI розробили відповідно до теоретичних уявлень Г.-Ю. Айзенка про екстраверсію - інтроверсію і нейротизм, з урахуванням даних, отриманих з допомогою першого питальника. Наприклад, були розроблені питання за шкалою екстраверсії - інтроверсії: "Чи схильні Ви діяти швидко, рішуче?", "Чи вважають Вас людиною жвавою, товариською?".

Створення MPI ініціювали дані про те, що шкали ратимії (безтурботності) і циклоїдної емоційності питальника Гілфорда - Мартіна (розробленого Дж.-П. Гілфордом зі співробітниками) диференціюють невротиків відповідно до теоретичних припущень Г.-Ю. Айзенка. Хворі на істерію за шкалою ратимії одержали більшу кількість балів, ніж особи з реактивною депресією і нав'язливими станами. У досліджених клінічних групах кількість балів за шкалою циклоїдної емоційності також була більшою, ніж у здорових.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психодіагностика» автора Галян І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Внесок Г.-Ю. Айзенка у розвиток психодіагностики особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Загальні засади психодіагностики

  • Розвиток психодіагностики у XIX--XX ст.

  • Предмет і завдання психодіагностики

  • Психологічне оцінювання у психодіагностиці

  • Завдання загальної психодіагностики

  • Характеристика психодіагностичного методу

  • Тест як основний психодіагностичний інструмент

  • Тести особистості

  • Суб'єктивні методики

  • Проективні методики

  • Тести, орієнтовані на статистичну норму

  • Комп'ютеризовані і комп'ютерні психодіагностичні тести

  • Вимоги до тестів як методів психодіагностичного дослідження та їх користувачів

  • Психометричні основи психодіагностики

  • Психодіагностичний процес

  • Перероблення та інтерпретація інформації

  • Загальна і диференційна психометрія

  • Міри у процесі шкалювання. Характеристика шкал

  • Процентильна шкала

  • Психометрія у структурі й психодіагностичних методів

  • Адаптація діагностичних методів

  • Надійність тестів, її обчислення

  • Визначення коефіцієнта надійності

  • Валідність тестів, особливості її визначення і перевірки

  • Критеріальна валідність

  • Конструктна валідність

  • Стандартизація і норми тестових показників

  • Застосування математично-статистичних методів аналізу у психологічних вимірюваннях

  • Оцінювання розподілу емпіричних даних

  • Застосування непараметричної і параметричної статистик при обробленні емпіричних даних

  • Оцінювання достовірності значень за t - критерієм Стьюдента

  • Статистична значущість і статистичний критерій

  • Психодіагностика інтелекту

  • Основні підходи до вивчення інтелекту

  • Генетичний підхід

  • Процесуально - діяльнісний підхід

  • Моделі структури інтелекту

  • Модель Л.-Л. Терстоуна

  • Модель Р.-Б. Кеттела

  • Інші ієрархічні моделі інтелекту

  • Характеристика тестів діагностування інтелекту

  • Тести для діагностування соціального інтелекту

  • Тести для діагностування емоційного інтелекту

  • Методи діагностування особистості

  • Особистісні риси як психодіагностична категорія

  • Психодіагностика особистості у контексті теорій рис особистості

  • Внесок Г.-Ю. Айзенка у розвиток психодіагностики особистості
  • Тест ММРІ як діагностичний інструмент вивчення особистості

  • Оцінні шкали (І, Г, К)

  • Основні типи профілів

  • Модель "Великої п'ятірки"

  • Діагностування внутрішнього світу особистості

  • Сутність проекції у психології та психодіагностиці

  • Проективні методики діагностування особистості

  • Проективні методики дослідження особистості

  • Діагностування самосвідомості особистості

  • Методики діагностування самосвідомості

  • Контрольні списки

  • Ідеографічні техніки

  • Діагностування спонукальної сфери особистості

  • Мотивація, мотиваційні змінні, їх діагностування

  • Психологічні особливості діагностування ціннісної сфери особистості

  • Методи діагностування системи цінностей особистості

  • Нетестові методи у психодіагностиці

  • Послідовність здійснення наукового спостереження

  • Опитувальні методи у психодіагностиці

  • Послідовність проведення інтерв'ю

  • Анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

  • Композиція анкети

  • Експертне оцінювання у психологічному дослідженні

  • Послідовність експертного оцінювання

  • Контент-аналіз як експертно-діагностична процедура психологічного дослідження

  • Послідовність контент-аналізу

  • Соціально-психологічні особливості діагностування людей різного віку

  • Особливості психодіагностування дітей дошкільного віку

  • Діагностування готовності дітей до школи

  • Особливості психодіагностування дітей молодшого шкільного віку (на етапі зрілого дитинства)

  • Особливості психодіагностування підлітків та юнаків

  • Психодіагностування у дорослому (зрілому) віці.

  • Особливості застосування психодіагностичних методів стосовно дорослих людей

  • Короткий термінологічний словник

  • Література