Загальні засади психодіагностики

Психодіагностика

Із появою перших соціальних спільнот, формуванням людського колективу перед людиною постала потреба пізнати себе, людей зі свого оточення. Природним і очевидним є прагнення зрозуміти мотиви певних дій, оцінити потенційні можливості, індивідуально-психологічні особливості особистості. Спочатку люди намагалися зробити це за допомогою емпіричних, навіть езотеричних, окультних методів, однак із часом було вироблено різноманітні методики (тести), а згодом сформувалася психодіагностика як галузь психологічної науки, покликана розробляти методи виявлення і вимірювання психологічних характеристик індивіда.

Зародження і становлення психодіагностики як науки

Психодіагностика як науково-практична дисципліна сформувалася наприкінці XIX - на початку XX ст. її джерелами були експериментальна психологія, психофізика, психофізіологія, психометрія, психотехніка, яка вивчає проблеми практичної діяльності людей у прикладному аспекті. її витоки заглиблені у давній історії, свідчення про що (переважно у письмовій формі) збереглися до наших часів.

Донаукове використання психодіагностичних процедур

Передісторія психодіагностики пов'язана з. тестовими випробуваннями з метою визначення об'єктивних індивідуальних відмінностей (різних здібностей, знань, умінь і навичок). Перші такі тести було створено більше чотирьох тисяч років тому. Опис процедури, дещо подібної до тестування, міститься у Біблії (книга Суддів), де розповідається, як військам полководця Гедеона, втомленим після виснажливого переходу, перед важкою битвою веліли пити воду з джерела. Усі воїни відчували сильну спрагу. Проте одні пили воду, стаючи навколішки, інші, не втрачаючи гідності, черпали її долонями. Саме з них сформували добірний військовий загін.

За 2200 років до н. е. у Китайській імперії існувала система перевірки здібностей осіб, які бажали зайняти посади урядових чиновників. Кожні три роки чиновників особисто екзаменував імператор із музики, стрільби з лука, верхової їзди, уміння писати, міркувати, знання ритуалів і церемоній. Система іспитів була засобом добору здібних, ерудованих, лояльних до влади людей для адміністративної служби.

У середині ІІІ тис. до н. е. у Вавилоні влаштовували іспити випускникам шкіл, у яких готували переписувачів. Професійно підготовлений переписувач був зобов'язаний знати чотири арифметичні дії, уміти вимірювати поля, розподіляти раціони, ділити майно, володіти мистецтвом співу і гри на музичних інструментах. Крім того, перевіряли його уміння розрізняти тканини, метали, рослини тощо. Такі іспити були зумовлені важливою роллю переписувачів месопотамської цивілізації.

У Давньому Єгипті, щоб стати жерцем, кандидат повинен був пройти складні випробування. Спочатку у нього з'ясовували біографічні дані, рівень освіченості, оцінювали зовнішність, здатність вести бесіду. Потім перевіряли уміння працювати, слухати і мовчати, випробовували вогнем, водою, ситуаціями, у яких він мав виявити вольові здібності (подолання підземель у повній самотності тощо). Жорстокі іспити доповнювала загроза смертельного покарання для тих, хто не здатний витримати труднощів навчання.

Сувору систему іспитів успішно подолав давньогрецький філософ Піфагор (прибл. 580-500 до н. е.). Повернувшись після навчання у Грецію, він заснував школу. Вступити до неї могли тільки ті, хто долав випробування, подібні до тих, які витримав він сам. Пріоритетним методом діагностування Піфагор вважав фізіономіку - мистецтво розпізнавання характеру і здібностей людини за її зовнішнім виглядом. Важливого значення він надавав інтелектуальним здібностям. Якщо вступник успішно розв'язував складну математичну задачу, його зараховували до школи, а невдах висміювали. До школи також приймали новачків, які гідно трималися у критичній ситуації, уміло відповідати на випади проти них.

Один із перших системних описів тестів - перелік випробувань військових здібностей - був запропонований давньогрецьким вченим Платоном (прибл. 427-348 до н. е.).

У Спарті успішно функціонувала система виховання воїнів, у Римі - система навчання гладіаторів. Люди, на думку Платона, народжуються не подібними одне на одного, їх природа і здібності різні, тому в будь-якій справі можна досягнути значних результатів без надмірних зусиль, якщо виконувати роботу відповідно до своїх природних задатків.

Свідченням використання іспитів тестового характеру є також матеріали з основ релігійного навчання чань-буддизму. Його учителі використовували загадки, питання-парадокси з одночасним створенням ситуації психологічного стресу. Відповідати на них необхідно було відразу, на роздумування не відводилося жодної секунди. У цих діалогах-двобоях парадоксальність постановки питань (наприклад, чи була борода у бородатого варвара) створювала драматичну напругу, що підсилювалася агресивною поведінкою наставника. Парадоксальні загадки використовували як тести на здатність до характерного для чань-буддизму процесу мислення. Залежно від відповіді тестованого неофіта досвідчений наставник визначав його рівень освіченості, з'ясовував заходи, необхідні для поглиблення його досвіду, виявляв тих, хто приховував некомпетентність.

У монастирі Шаолінь у середні віки теж існувала дуже жорстка і оригінальна система оцінювання мотивації, емоцій но-вольової стійкості, мовних, мислительних і фізичних здібностей, моральних та інших якостей.

На Далекому Сході у державі Цзинь психодіагностичні процедури використовували у системі медичної освіти. Так, за результатами іспитів розподіляли тих, хто опанував медицину: кращі вступали на державну службу як лі-карі-практики або викладачі-дослідники, інші - одержували дозвіл займатися приватною практикою. Тим, хто не здав іспит, рекомендувалося або продовжити підготовку, або змінити професію.

Різні конкурси та іспити проводились і у середньовіч-ньому В'єтнамі. У 1370-1372 рр. там було переатестовано всіх військових і цивільних чиновників, що дало змогу суттєво поліпшити державний апарат.

Деякі народи проводили іспити на здатність до шаманства. Якщо, наприклад, в казахів хто-небудь оголошував себе шаманом, то на підтвердження цього він повинен був ходити по снігу у тріскучий мороз босоніж і з оголеною головою, лизати язиком розпечені до червоного залізні предмети. У народності ханти невдалого претендента, який не зміг подолати випробувань, вважали божевільним. В ульчів і нанайців шаман проходив іспити під час поминок.

У країнах Заходу запровадження письмових тестових робіт супроводжувалося необхідністю долати несприйняття їх. Наприклад, в Англії цей процес тривав більше ста років. Значущість письмових робіт оцінив англійський орден єзуїтів, вбачаючи у них засіб підвищення мотивації навчальної роботи. Його стараннями практика застосування письмових робіт поширилася у багатьох країнах. В Америці у 1762 р. навіть відбувся відкритий виступ студентів Єльського університету проти використання письмових іспитів.

Донаукове використання психодіагностичних процедур підтверджує їх особливе значення в оцінюванні індивідуальних якостей людей як невід'ємної складової суспільного життя багатьох цивілізованих народів. Однак не всі індивідуальні відмінності вивчає психологічна наука, предметом її інтересу є передусім індивідуально-психологічні відмінності.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психодіагностика» автора Галян І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальні засади психодіагностики“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Загальні засади психодіагностики
  • Розвиток психодіагностики у XIX--XX ст.

  • Предмет і завдання психодіагностики

  • Психологічне оцінювання у психодіагностиці

  • Завдання загальної психодіагностики

  • Характеристика психодіагностичного методу

  • Тест як основний психодіагностичний інструмент

  • Тести особистості

  • Суб'єктивні методики

  • Проективні методики

  • Тести, орієнтовані на статистичну норму

  • Комп'ютеризовані і комп'ютерні психодіагностичні тести

  • Вимоги до тестів як методів психодіагностичного дослідження та їх користувачів

  • Психометричні основи психодіагностики

  • Психодіагностичний процес

  • Перероблення та інтерпретація інформації

  • Загальна і диференційна психометрія

  • Міри у процесі шкалювання. Характеристика шкал

  • Процентильна шкала

  • Психометрія у структурі й психодіагностичних методів

  • Адаптація діагностичних методів

  • Надійність тестів, її обчислення

  • Визначення коефіцієнта надійності

  • Валідність тестів, особливості її визначення і перевірки

  • Критеріальна валідність

  • Конструктна валідність

  • Стандартизація і норми тестових показників

  • Застосування математично-статистичних методів аналізу у психологічних вимірюваннях

  • Оцінювання розподілу емпіричних даних

  • Застосування непараметричної і параметричної статистик при обробленні емпіричних даних

  • Оцінювання достовірності значень за t - критерієм Стьюдента

  • Статистична значущість і статистичний критерій

  • Психодіагностика інтелекту

  • Основні підходи до вивчення інтелекту

  • Генетичний підхід

  • Процесуально - діяльнісний підхід

  • Моделі структури інтелекту

  • Модель Л.-Л. Терстоуна

  • Модель Р.-Б. Кеттела

  • Інші ієрархічні моделі інтелекту

  • Характеристика тестів діагностування інтелекту

  • Тести для діагностування соціального інтелекту

  • Тести для діагностування емоційного інтелекту

  • Методи діагностування особистості

  • Особистісні риси як психодіагностична категорія

  • Психодіагностика особистості у контексті теорій рис особистості

  • Внесок Г.-Ю. Айзенка у розвиток психодіагностики особистості

  • Тест ММРІ як діагностичний інструмент вивчення особистості

  • Оцінні шкали (І, Г, К)

  • Основні типи профілів

  • Модель "Великої п'ятірки"

  • Діагностування внутрішнього світу особистості

  • Сутність проекції у психології та психодіагностиці

  • Проективні методики діагностування особистості

  • Проективні методики дослідження особистості

  • Діагностування самосвідомості особистості

  • Методики діагностування самосвідомості

  • Контрольні списки

  • Ідеографічні техніки

  • Діагностування спонукальної сфери особистості

  • Мотивація, мотиваційні змінні, їх діагностування

  • Психологічні особливості діагностування ціннісної сфери особистості

  • Методи діагностування системи цінностей особистості

  • Нетестові методи у психодіагностиці

  • Послідовність здійснення наукового спостереження

  • Опитувальні методи у психодіагностиці

  • Послідовність проведення інтерв'ю

  • Анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

  • Композиція анкети

  • Експертне оцінювання у психологічному дослідженні

  • Послідовність експертного оцінювання

  • Контент-аналіз як експертно-діагностична процедура психологічного дослідження

  • Послідовність контент-аналізу

  • Соціально-психологічні особливості діагностування людей різного віку

  • Особливості психодіагностування дітей дошкільного віку

  • Діагностування готовності дітей до школи

  • Особливості психодіагностування дітей молодшого шкільного віку (на етапі зрілого дитинства)

  • Особливості психодіагностування підлітків та юнаків

  • Психодіагностування у дорослому (зрілому) віці.

  • Особливості застосування психодіагностичних методів стосовно дорослих людей

  • Короткий термінологічний словник

  • Література