Процесуально - діяльнісний підхід

Психодіагностика

Уявлення про природу інтелекту змінили експериментально-психологічні дослідження, що трактують будь-яке психічне явище як процес. Згідно з таким баченням психічне є живою реальною діяльністю, що характеризується процесуальністю, динамічністю, безперервністю. У її процесі формуються механізми будь-якої психічної діяльності (у т. ч. інтелектуальної). Засади цих теоретичних уявлень заклали праці радянських вчених Сергія Рубінштейна (1889-1960), Олексія Леонтьєва (1903-1979). Основним предметом дослідження за процесуально-діяльнісного підходу є діяльність, що опосередковує всі психічні процеси. У 30-ті роки XX ст. було сформульовано два підходи до розуміння природи діяльнісного підходу у психології: С. Рубінштейн сформулював принцип єдності свідомості та діяльності; О. Леонтьєв разом із представниками Харківської психологічної школи розробив проблему спільності побудови внутрішньої і зовнішньої діяльності як сукупності дій, спрямованих на досягнення мети.

Критикуючи погляд на інтеріоризацію зовнішніх дій (засвоєння значень словесних знаків або власних предметних дій) як на основний механізм розумового розвитку, С. Рубінштейн послуговувався теоретичною формулою, згідно з якою зовнішні впливи завжди коригуються внутрішніми умовами. Можливість засвоєння (привласнення) будь-яких знань, способів поведінки передбачає наявність внутрішніх психологічних передумов, зокрема початкового рівня розумового розвитку. Розумові (інтелектуальні) здібності, з одного боку, є результатом навчання, з іншого - його передумовою. На думку Рубінштейна, обдарованість людини визначає діапазон нових можливостей, які відкриває реалізація наявних у неї.

Отже, індивідуальний інтелект формується шляхом утворення, генералізації та закріплення основних розумових операцій: аналізу, синтезу, узагальнення.

Аналіз процесуально-динамічних характеристик інтелектуальної діяльності є пріоритетним напрямом вивчення природи інтелекту, проте їх опис не вичерпує проблеми механізмів його функціонування. На думку Аристотеля, розум є не діяльністю, а здатністю до неї.

Освітній підхід

Теорії когнітивного научіння переконують, що природа інтелекту розкривається через процедури його набуття. Вивчати інтелект можна шляхом дослідження формування когнітивних навичок у спеціально створених умовах за цілеспрямованого керівництва засвоєнням нових форм інтелектуальної поведінки.

У дослідженнях соціально-біхевіористської орієнтації інтелект розглядають як сукупність когнітивних навичок, опанування якими є необхідною умовою інтелектуального розвитку. Так, А. Статс вважав інтелект системою функціональних навичок поведінки, які е результатом кумулятивно-ієрархічного навчання. У соціальному біхевіоризмі, на його думку, розкривається загальний механізм інтелекту - інтелектуальні навички, адекватні різним ситуаціям і вимогам. Інтелект трактують як базовий репертуар поведінки, що засвоюється через певні навчальні процедури.

Навчання дитини за допомогою спеціальних інтелектуальних тестів не можна вважати умовою зміни її загального інтелекту. На думку Р. Фейєрштейна, інтелект є динамічним процесом взаємодії людини зі світом, тому критерієм його розвитку є мобільність (гнучкість, пластичність) індивідуальної поведінки. Джерелом мобільності слугує так званий опосередкований досвід навчання.

Інформаційний підхід

Його основне положення полягає у твердженні, що індивідуальні IQ-відмінності безпосередньо зумовлені особливостями функціонування центральної нервової системи, які відповідають за точність передавання інформації, закодованої як послідовність нервових імпульсів у корі головного мозку. Якщо це передавання у процесі оброблення інформації з моменту дії стимулу до моменту формування відповіді здійснюється повільно, з перебоями і спотвореннями, то успішність у розв'язанні тестових задач буде низькою. За твердженням Г.-Ю. Айзенка показники І(} характеризують рівень розвитку індивідуального інтелекту. Недоліком ІС} він вважав приблизну оцінку індивідуальних інтелектуальних можливостей. Айзенк наголошував, що інтелект є науковим поняттям, невидимість, невідчутність якого не зменшує пізнавальної цінності його наукового трактування. За його словами, інтелект має біологічну, психологічну і соціальну побудову.

Біологічний інтелект - вроджені здібності до оброблення інформації, пов'язані зі структурами і функціями кори головного мозку. Вони є базовим аспектом інтелекту. Біологічний інтелект становить генетичну, фізіологічну, нейрологічну, біохімічну і гормональну основу пізнавальної поведінки, пов'язаний зі структурами і функціями кори головного мозку, без яких неможливі осмислені дії.

Інтелект індивіда, що формується у процесі соціалізації під впливом умов соціального середовища, називають соціальним інтелектом.

Між біологічним і соціальним інтелектом виявляє себе психометричний інтелект (у психодіагностиці - як фактор є, (G).

Фактор G (g) - фактор, який вимірюється тестами, пов'язаний із розумінням зв'язків і відношень між предметами і явищами дійсності, а також можливістю відтворення цих відношень за певною закономірністю, і визначає позитивні кореляції між будь-якими тестами інтелекту (успішність виконання тестових завдань).

Крім тестів Г.-Ю. Айзенка, для вимірювання фактора "в" застосовують прогресивні матриці Дж. Равена, тести інтелекту Р.-Б. Кеттела та ін.

Феноменологічний підхід

Передумовами його були дослідження В. Келера, який критеріями інтелектуальної поведінки у тварин вважав ефекти структурованості: виникнення розв'язку після набуття сприйняттям нової побудови, що охоплює співвідношення між важливими елементами проблемної ситуації на основі миттєвого переструктурування образу початкової ситуації (інсайт). М. Вертгеймер, характеризуючи продуктивне мислення, звертав увагу на структуризацію змісту свідомості: групування, центрування, реорганізацію наявних вражень.

Р. Мейлі, співвідносячи теоретичні позиції гештальтпсихології (положення про вирішальне значення процесу структуризації образу ситуації) з ідеями і методами тесто-логічного дослідження (структурною моделлю інтелекту Дж.-П. Гілфорда), виокремив та інтерпретував чотири фактори інтелекту: складність (здатність диференціювати і пов'язувати елементи тестової ситуації), пластичність (здатність швидко і гнучко перебудовувати образи), глобальність (здатність з неповного набору елементів вибудовувати цілісний осмислений образ), динамічність (здатність до швидкої появи різноманітних ідей щодо початкової ситуації). Застосувавши психометричні тести і процедури факторизації тестування результатів, Мейлі сформулював гіпотезу про чотири аспекти процесу перебудови змісту свідомості під час розв'язання завдань.

Значну роль у гештальтпсихологічній теорії відіграли дослідження К. Дункера, який описав розв'язання завдань крізь призму змін змісту свідомості досліджуваного у процесі знаходження ним принципу (ідеї) розв'язку. Ключовою характеристикою інтелекту є інсайт, глибина якого впливає на ступінь сили вияву дії у відповідь, інтелектуальність. За теорією Дункера, усі люди наділені розумовою обдарованістю, а здатність до інсайту, тобто здатність швидко перебудовувати зміст пізнавального образу для виявлення основної суперечності ситуації, є критерієм розвитку інтелекту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психодіагностика» автора Галян І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процесуально - діяльнісний підхід“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Загальні засади психодіагностики

  • Розвиток психодіагностики у XIX--XX ст.

  • Предмет і завдання психодіагностики

  • Психологічне оцінювання у психодіагностиці

  • Завдання загальної психодіагностики

  • Характеристика психодіагностичного методу

  • Тест як основний психодіагностичний інструмент

  • Тести особистості

  • Суб'єктивні методики

  • Проективні методики

  • Тести, орієнтовані на статистичну норму

  • Комп'ютеризовані і комп'ютерні психодіагностичні тести

  • Вимоги до тестів як методів психодіагностичного дослідження та їх користувачів

  • Психометричні основи психодіагностики

  • Психодіагностичний процес

  • Перероблення та інтерпретація інформації

  • Загальна і диференційна психометрія

  • Міри у процесі шкалювання. Характеристика шкал

  • Процентильна шкала

  • Психометрія у структурі й психодіагностичних методів

  • Адаптація діагностичних методів

  • Надійність тестів, її обчислення

  • Визначення коефіцієнта надійності

  • Валідність тестів, особливості її визначення і перевірки

  • Критеріальна валідність

  • Конструктна валідність

  • Стандартизація і норми тестових показників

  • Застосування математично-статистичних методів аналізу у психологічних вимірюваннях

  • Оцінювання розподілу емпіричних даних

  • Застосування непараметричної і параметричної статистик при обробленні емпіричних даних

  • Оцінювання достовірності значень за t - критерієм Стьюдента

  • Статистична значущість і статистичний критерій

  • Психодіагностика інтелекту

  • Основні підходи до вивчення інтелекту

  • Генетичний підхід

  • Процесуально - діяльнісний підхід
  • Моделі структури інтелекту

  • Модель Л.-Л. Терстоуна

  • Модель Р.-Б. Кеттела

  • Інші ієрархічні моделі інтелекту

  • Характеристика тестів діагностування інтелекту

  • Тести для діагностування соціального інтелекту

  • Тести для діагностування емоційного інтелекту

  • Методи діагностування особистості

  • Особистісні риси як психодіагностична категорія

  • Психодіагностика особистості у контексті теорій рис особистості

  • Внесок Г.-Ю. Айзенка у розвиток психодіагностики особистості

  • Тест ММРІ як діагностичний інструмент вивчення особистості

  • Оцінні шкали (І, Г, К)

  • Основні типи профілів

  • Модель "Великої п'ятірки"

  • Діагностування внутрішнього світу особистості

  • Сутність проекції у психології та психодіагностиці

  • Проективні методики діагностування особистості

  • Проективні методики дослідження особистості

  • Діагностування самосвідомості особистості

  • Методики діагностування самосвідомості

  • Контрольні списки

  • Ідеографічні техніки

  • Діагностування спонукальної сфери особистості

  • Мотивація, мотиваційні змінні, їх діагностування

  • Психологічні особливості діагностування ціннісної сфери особистості

  • Методи діагностування системи цінностей особистості

  • Нетестові методи у психодіагностиці

  • Послідовність здійснення наукового спостереження

  • Опитувальні методи у психодіагностиці

  • Послідовність проведення інтерв'ю

  • Анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

  • Композиція анкети

  • Експертне оцінювання у психологічному дослідженні

  • Послідовність експертного оцінювання

  • Контент-аналіз як експертно-діагностична процедура психологічного дослідження

  • Послідовність контент-аналізу

  • Соціально-психологічні особливості діагностування людей різного віку

  • Особливості психодіагностування дітей дошкільного віку

  • Діагностування готовності дітей до школи

  • Особливості психодіагностування дітей молодшого шкільного віку (на етапі зрілого дитинства)

  • Особливості психодіагностування підлітків та юнаків

  • Психодіагностування у дорослому (зрілому) віці.

  • Особливості застосування психодіагностичних методів стосовно дорослих людей

  • Короткий термінологічний словник

  • Література