Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Формування у свідомості оператора образу-мети в системах «людина—машина» опосередковано технічними пристроями. Образ будується з урахуванням цих засобів. водночас він визначає критерії селекції інформації про поточний стан об’єкта, а також її інтеграцію. Формування образу-мети пов’язане з прогнозуванням (передбаченням) змін об’єкта управління. Як свідчать дослідження, прогнозування є невід’ємним компонентом будь-якої цілеспрямованої діяльності. Якщо засоби відображення інформації утруднюють прогнозування подій (що іноді відбувається), то це призводить до порушення діяльності: до помилок, збоїв, запізнювання у виконанні дій.

Завдання, що стоїть перед оператором, виступає для нього «розузгодженням» образу-мети й оперативного образу. Це «розузгодження» визначає напрям пошуку рішення, у процесі якого відбувається висунення гіпотез, їх оцінка і ухвалення рішення. Зазвичай цей процес протікає в плані внутрішніх дій, але іноді (у недосвідчених операторів) у пошук рішення включаються і зовнішні дії.

Ухвалення рішення нерозривно пов’язане з формуванням плану або програми діяльності. Проте така програма зазвичай не є жорсткою однозначною системою приписів, а виступає в узагальненій формі; залежно від конкретних умов шляхи її «розгортання» можуть бути різні. Вона являє собою швидше систему окремих задач, ніж детальний перелік усіх елементів дії (рухів, що входять до неї). Програма так само, як і усі інші компоненти механізму, що регулює операторську діяльність, будується з урахуванням тих технічних пристроїв, за допомогою яких вона реалізується.

Як зазначалося, виконавши ту або іншу управлінську дію, оператор змінює стан керованого об’єкта. Сигнал, що виникає при цьому і передається через систему технічних пристроїв до людини, є не просто сигналом про новий стан об’єкта управління, але в той же час і сигналом про результат виконаної оператором дії (зворотний зв’язок). він несе інформацію про те, чи досягнута мета (чи вирішено завдання). Образ цього сигналу звіряється з образом-метою.

Отже, основними «психологічними складовими» операторської діяльності є образ-мета, оперативний образ, прогнозування ходу подій, ухвалення рішення, програма (план) дій, сприйняття інформації про їхні результати (зворотний зв’язок).

При розробці систем «людина—машина» та її технічних ланок важливо враховувати не лише характеристики окремих аналізаторів, перцептивних, мнемічних та інтелектуальних процесів, але й структуру операторської діяльності в цілому. Системи відображення інформації й органи управління повинні конструюватися з урахуванням основних «психологічних складових» операторської діяльності. Структура операторської діяльності повинна враховуватися також при визначенні ролі й місця людини в системі «людина—машина», виявленні чинників, що впливають на її ефективність і надійність, розподілі функцій між оператором і машиною, навчанні й тренуванні операторів.

---

28.3. Чинники успішності операторської діяльності 

---

28.3.1. Загальна характеристика чинників успішності операторської діяльності

На якість і ефективність виконання кожного з розглянутих вище етапів операторської діяльності впливають різноманітні чинники. Так, наприклад, якість прийому інформації залежить від виду й кількості індикаторів, організації інформаційного поля, психофізичних характеристик інформації, яка пред’являється, — розмірів зображень, їх світлотехнічних характеристик, колірного тону і колірного контрасту та інших. На оцінку й переробку інформації впливають такі чинники, як спосіб кодування інформації, об’єм її відображення, динаміка зміни інформації, її відповідність можливостям пам’яті й мислення оператора.

Ефективність ухвалення рішення визначається такими чинниками: типом вирішуваної задачі, кількістю і складністю логічних умов, що перевіряються, складністю алгоритму й кількістю можливих варіантів рішення. Виконання управлінських рухів залежить від кількості органів управління, їх типу і способу розміщення, а також від групи характеристик, що визначають міру зручності роботи з окремими органами управління (розмір, форма, сила опору тощо).

Перші два етапи разом називають іноді отриманням інформації, останні два етапи — її реалізацією (обслуговуванням). Отримання інформації включає два рівні. На першому з них відбувається сприйняття оператором інформаційної моделі, тобто сприйняття фізичних явищ, які виступають в ролі носіїв інформації (положення стрілки на шкалі приладу, мигтіння лампочки, звук та ін). Після цього на другому рівні здійснюється декодування сприйнятих сигналів і формування оператором оперативного образу (концептуальної моделі) керованого процесу. це дає можливість операторові співвіднести в єдине ціле різні частини керованого процесу і потім на основі прийнятого рішення здійснити ефективні управлінські дії, тобто правильно реалізувати (обслужити) отриману інформацію.

При вивченні операторської діяльності особливу увагу слід приділити виявленню й класифікації чинників, що впливають на її ефективність. Усі чинники поділяються на дві великі групи: суб’єктивні (тобто залежні від оператора) й об’єктивні (незалежні від нього). До суб’єктивних чинників належать: стан оператора, його індивідуальні особливості (медико-біологічні показники, морально-психологічні якості, психофізіологічні властивості) і рівень підготовленості до цього виду діяльності. Особливості впливу суб’єктивних чинників повинні враховуватися як конструкторами, так і організаторами виробництва при формуванні трудової діяльності операторів.

Об’єктивні чинники у свою чергу діляться на дві основні групи: апаратурні (тобто визначувані особливостями функціонування техніки) і зовнішні (не залежні від особливостей роботи апаратури). Апаратурні чинники посідають особливе місце в пропонованій класифікації, оскільки при правильному їх обліку в процесі проектування системи «людина—машина» може бути зведений до мінімуму їх негативний вплив на ефективність діяльності оператора. Для цього, наприклад, робоче місце оператора має бути організоване з урахуванням його анатомічних, фізіологічних і психологічних можливостей; потік інформації, який надходить, повинен відповідати пропускній спроможності людини; при необхідності підвищення надійності роботи оператора має бути передбачена наявність засобів контролю за його станом, результатами діяльності і т. ін.

До зовнішніх чинників належать умови зовнішнього середовища, об’єктивні умови обстановки й організація діяльності оператора. Урахування факторів середовища, нейтралізація дії шкідливих чинників повинні починатися вже при проектуванні системи «людина—машина» і тривати в ході її експлуатації. Якщо неможливо забезпечити нормальні умови для роботи оператора, то слід передбачити систему профілактичних заходів щодо захисту людини від шкідливої дії небажаних проявів зовнішнього середовища.

Організаційні чинники, до яких належать режими роботи й відпочинку операторів, організація групової діяльності, кількість робочих змін, питання взаємної заміни операторів тощо, виділені в окрему групу, оскільки їх якнайповніший і всебічний облік можливий у процесі експлуатації системи «людина—машина». Раціональна організація діяльності операторів забезпечує високу ефективність функціонування систем.

Проте низка умов не завжди залежить від діяльності організаторів виробництва. До їх числа відносять, наприклад, такі чинники, як ступінь відповідальності оператора за здійснювані дії, робота в незвичайних умовах, у нічний час тощо. Ці чинники можуть істотно впливати на ефективність роботи оператора. Основні методи нейтралізації їх шкідливої дії полягають у спеціальній підготовці операторів до роботи в незвичайних умовах.

Урахування розглянутих вище чинників при аналізі, дослідженні й особливо моделюванні діяльності оператора ускладнене тією обставиною, що їх число украй велике. Деякі автори налічують близько двох тисяч таких факторів і визначають «завдання урахування великої кількості чинників» практично нездійсненним.

28.3.2. Працездатність, функціональні стани та ефективність діяльності людини-оператора

Ефективність трудової діяльності оператора значною мірою залежить від робочого навантаження, працездатності й поточних функціональних станів людини, що формуються в ході трудового процесу. Під робочим навантаженням розуміють сукупність фізичних і духовних сил оператора, що витрачаються ним на вирішення завдань професійної діяльності. Робоче навантаження має такі компоненти: поведінковий, фізіологічний, суб’єктивний, — їх зміни засновані на особливостях взаємодії між індивідом і вимогами професійної діяльності. Працездатність — властивість оператора, обумовлена станом фізіологічних і психічних функцій, яка характеризує здатність оператора виконувати певну діяльність з необхідною якістю і протягом певного заданого інтервалу часу. Працездатність оператора не є постійною впродовж робочого дня. Можна виділити три фази працездатності (рис. 28.4).

Рис. 28.4. Динаміка працездатності людини упродовж робочого дня: 1 — період опрацьовування; 2 — період стійкої (оптимальної) працездатності; 3 — період стомлення

Перша фаза є періодом опрацьовування, який може тривати від декількох хвилин до години. Він характеризується постійним підвищенням усіх показників роботи оператора (зменшення помилкових дій і часу виконання ним роботи, підвищення точності дій і стабільності результатів роботи). Фізіологічний зміст цього періоду зводиться до формування робочої домінанти. Домінанта характеризується тим, що нервові центри, які регулюють робочі функції організму, поступово об’єднуються в єдину функціональну систему. Період упрацьовування (особливо в умовах роботи за пультом управління) характеризується особливо високою нервово-психічною напругою.

Другою фазою є період стійкої (оптимальної) працездатності. Він характеризується відносно стабільними, найкращими для цих умов результатами роботи оператора. Тривалість цього періоду залежить від ступеня складності й напруженості роботи, тренованості й інших особистих якостей оператора. Для більшості видів операторської діяльності цей період складає 3—4 години.

Третьою фазою працездатності є період стомлення. Цей період обумовлений виснаженням енергетичних можливостей працюючих органів і розвитком процесу гальмування; працездатність оператора поступово падає. У першу чергу знижується працездатність органів і систем, що безпосередньо забезпечують виконання цієї діяльності. так, наприклад, в операторів РЛС передусім розвивається стомлення зорового аналізатора, у радистів-операторів — слухового. Початок активного розвитку стомлення повинен збігатися із закінченням робочого дня (робочої зміни) оператора.