Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Величина Еслм набуває значень у межах від нуля до одиниці і є своєрідним «коефіцієнтом корисної дії» для системи «людина—машина».

28.2.3. Особливості операторської діяльності в системі «людина—машина» і її основні етапи

Незалежно від міри автоматизації СЛМ, людина залишається головною ланкою системи «людина—машина». Тому діяльність оператора є найважливішим пунктом інженерно-психологічного аналізу і вивчення СЛМ. Діяльність оператора має ряд особливостей, що визначаються такими тенденціями розвитку сучасного виробництва:

1. З розвитком техніки збільшується кількість об’єктів (та їх параметрів), якими необхідно управляти. Це ускладнює і підвищує роль операцій з планування й організації праці, контролю й управління виробничими процесами.

2. Розвиваються системи дистанційного керування. Людина все більше віддаляється від керованих об’єктів, про динаміку їх стану вона судить не за даними безпосереднього спостереження, а на підставі сприйняття сигналів від пристроїв відображення інформації, що імітують реальні виробничі об’єкти.

3. Збільшення складності й інтенсивності виробничих процесів висуває підвищені вимоги до точності дій операторів, швидкості ухвалення рішень у здійсненні управлінських функцій. Значною мірою зростає міра відповідальності за здійснювані дії, оскільки помилка оператора при виконанні навіть найпростішого акту може призвести до порушення роботи всієї системи «людина—машина», створити аварійну ситуацію із загрозою для життя працюючих людей. тому робота оператора в сучасних людино-машин-них комплексах характеризується значними збільшеннями навантаження та нервово-психічної напруги людини. У зв’язку з чим ставиться проблема критеріїв складності операторської праці. Основним критерієм при цьому виступає не фізична тяжкість праці, а її нервово-психічна напруженість.

4. В умовах сучасного виробництва змінюються умови роботи людини. Для деяких видів діяльності оператора характерне обмеження рухової активності, яке не лише проявляється в загальному зменшенні кількості м’язової роботи, але й пов’язане з переважним користуванням малими групами м’язів.

5. Підвищення міри автоматизації виробничих процесів вимагає від оператора високої готовності до екстрених дій. При нормальному протіканні технологічного процесу основною функцією оператора є контроль і спостереження за його ходом. При виникненні порушень оператор повинен здійснити різкий перехід від монотонної роботи в умовах «оперативного спокою» до активних, енергійних дій з ліквідації виниклих відхилень. При цьому він повинен протягом короткого проміжку часу переробити велику кількість інформації, прийняти і реалізувати правильне рішення. Це призводить до виникнення сенсорних, емоційних та інтелектуальних перевантажень.

Аналіз особливостей операторської праці дозволяє виділити його в специфічний вид професійної діяльності. У зв’язку з чим для його вивчення, аналізу й оцінки недостатньо класичних методів, розроблених психологією і фізіологією праці і використовуваних для оптимізації різних видів робіт, не пов’язаних з дистанційним управлінням за приладами.

Діяльність оператора в системі «людина—машина» може мати найрізноманітніший характер. Незважаючи на це, в загальному вигляді її можна представити у вигляді чотирьох основних етапів.

1. Прийом інформації. На цьому етапі здійснюється сприйняття інформації, яка надходить, про об’єкти управління, властивості довкілля і СЛМ, важливі для вирішення завдання, поставленого перед системою «людина—машина». При цьому здійснюються такі дії, як виявлення сигналів, виділення з їх сукупності найбільш значущих, їх розшифровка і декодування; у результаті інформація приводиться до виду, придатного для оцінки і ухвалення рішення оператором.

2. Оцінка і переробка інформації. На цьому етапі проводиться зіставлення заданих і поточних режимів роботи СЛМ, виконується аналіз і узагальнення інформації, виділяються критичні об’єкти і ситуації і на підставі заздалегідь відомих критеріїв важливості і терміновості визначається черговість обробки інформації. На цьому етапі оператор може виконувати такі дії, як запам’ятовування інформації, добування її з пам’яті, декодування і т. ін.

3. Ухвалення рішення. Рішення про необхідні дії приймається на основі проведеного аналізу й оцінки інформації, а також на основі інших відомостей про цілі та умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних і помилкових рішень тощо.

4. Реалізація прийнятого рішення. На цьому етапі здійснюється впровадження прийнятого рішення шляхом виконання певних дій або віддачі відповідних розпоряджень. Окремими діями на цьому етапі є: перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук потрібного органу управління, рух руки до органу управління і маніпуляція з ним (натискання кнопки, включення тумблера, поворот важеля та ін).

На кожному з цих етапів оператор здійснює самоконтроль власних дій. Вище були розглянуті загальні риси діяльності оператора. Проте разом з ними можна виділити й інші види операторської праці, кожен з яких характеризується своїми специфічними особливостями.

Оператор-технолог безпосередньо включений в технологічний процес. він працює в основному в режимі негайного обслуговування. Переважаючими в його діяльності є управлінські дії. Виконання дій регламентується зазвичай інструкціями, що містять, як правило, майже повний набір ситуацій і рішень. До цього виду відносяться оператори технологічних процесів, автоматичних ліній, оператори з прийому й переробки інформації тощо.

Оператор-спостерігач (контролер) є класичним типом оператора, з вивчення діяльності якого і почалася інженерна психологія. Важливе значення для діяльності такого оператора мають інформаційні й концептуальні моделі, а також процеси ухвалення рішення. Дії контролера (у порівнянні з оператором першого типу), які відносять до управління технічною системою, дещо спрощені. такий тип діяльності є масовим для систем, що працюють в реальному масштабі часу (оператори станції радіолокації, диспетчери на різних видах транспорту тощо).

Оператор-дослідник значно більшою мірою використовує апарат понятійного мислення і досвід, закладені в концептуальну модель. Органи управління відіграють для нього ще меншу роль, а «вага» інформаційних моделей, навпаки, істотно збільшується. До таких операторів відносять користувачів обчислювальних систем, дешифрувальників різних об’єктів (образів) і т. ін.

Оператор-керівник у принципі мало відрізняється від попереднього типу, але для нього механізми інтелектуальної діяльності відіграють головну роль. До таких операторів відносяться організатори, керівники різних рівнів, особи, що приймають відповідальні рішення в людино-машинних комплексах і мають інтуїцію, знання і досвід.

Для діяльності оператора-маніпулятора велике значення має сенсомоторна координація (наприклад, безперервне стеження за рухомим об’єктом) і моторні (рухові) навички. Хоча механізми моторної діяльності мають для нього головне значення, у діяльності використовується також апарат понятійного і образного мислення. У функції оператора-маніпулятора входить управління роботами, маніпуляторами, машинами-підсилювачами м’язової енергії людини (верстати, екскаватори, транспортні засоби тощо).